Як я у курятник проривався


Ще у листопаді отримав завдання – взяти інтерв’ю у півня.

2017-й – рік Вогняного Півня, тож, треба було знайти червоного кугута. Якраз перед тим був у Єнотовій хаті, там бачив гарного півника - з розкішним пір’ям та в штанях-кльош. Зателефонував та домовився з господарем Борисом Ігнатком про зустріч на десь другу декаду грудня.
Коли настав "зірковий час" Єнотової хати, хазяїн мені відмовив:
- У грудні - ні, лише з нового року…
Не важко здогадатись, чому ні - корпоративи з водка-піть-зємля-валяца – не для преси. Що ж, я - не злопам’ятний, але все пам’ятаю.
Довелося застосовувати "План В". На очі трапила афіша про прем’єру в цирку з 17 грудня…
Директорка цирку Тамара Зубко старанно переповідала мені сценарій вистави:
- У нас Вогняний Півень – символ року, він разом із Санта Клаусом мандрують…
- Ось й добре! Мені потрібен півень.
- У нас, на манежі, будуть верблюди, ведмеді… А півня нема… Власне, а навіщо вам півень?
- Хочу взяти у півня інтерв’ю.
- ?!!
Тривала пауза. Директорка, оговтавшись, і далі - тоном психіатра, що веде розмову з буйним хворим, повільно, щоб не завдати шкоди психіці пацієнта, говорить:
- Ви не зможете взяти інтерв’ю у півня… Півні не розмовляють…
- Що, ні в кого в цирку немає півня? Не для вистави, а для себе ніхто з акторів не тримає курочок, хай навіть карликових? Ну, скажімо, щоб яйця несли, або на супчик?
У відповідь рішуче:
- Ні!
І це у цирку!
Не в цирку – у неменше цікавому місці – мене пустили у курятник, а там аж десяток півнів… З найголовнішим з них - поспілкувались, тож, всі одкровення червоного кугута – супермайстра з топтання курочок та про чубатих запорозьких козаків, знищення кацапів – згодом, на Depo.ua.

Коментарі