Пиріжки навчився пекти завдяки моїй тепер, слава Богові, уже колишній дружині…
Від дружини ніколи не вимагав, щоб готувала, як моя мама. Це у мене золоте правило. Страви, які готує жінка, це її сутність. Мама – то мама. А дружина… Як кажуть, бачили очі, що брали, тепер їжте, хоч повилазьте.
Все, що вона готувала, сприймав по-філософському. Ось, скажімо, огірки. Тільки ми побралися, мама однокурсниці моєї мами привезла нам багато овочів, у тому числі й мішок огірків. Моя пані сказала, що буде їх консервувати. Висипала у ванну і залила окропом…
Питаю, а чи так можна. А пані незадоволено відказують, що ми тут, на півдні, москалі – все робимо по-кацапському, бо неохайні, а вони, галичани, по-шляхетному, і що у них там, на Тернопільщині, всі огірки перед тим, як консервувати, миють окропом…
Шкода, що з цього консервування ніц не вийшло. Пані їх закрутила у банки, і через день-два огірки влаштували смердючий феєрверк –вистрілювали одна за одною, і нестерпно воняли…
Десь через місяць після подружнього життя шмигнув до мами, сподівався, пригостить варениками, з картоплею, як я люблю. А мама мені стиць-пердиць, мовляв, оженився, то й все, тепер проси свою розлюбезну шляхетну пані…
Коротше, вирішив сам вареників наварити. Погортав довідники, за наукою замісив тісто, наліпив… і у каструлі у мене плавали здоровенні медузи. Ліпив ніби ж маленькі, а їх пороздувало…
Вже після розлучення відважився спробувати ще раз. Але уже не за довідниками. І не вареники, а пиріжки. Вибудував алгоритм інгредієнтів тіста та начинки, наліпив, насмажив. Тоді якраз до мене гості завітали, на них й випробовував. Сказали - смачно.
Відтоді печу, коли маю настрій. Це ж як поезії. А головне – треба відчути тісто, адже воно як живе…
Все дуже просто. Для початку просіюємо борошно через сито. Можна двічі, щоб “спушити”.
Я замішую у макітрі. На літру кислого молока – десь кілограм, або трохи більше борошна.
Борошно солю. Розмішую. У “лунку” – ложка олії, її також підсолюю.
Додаю кислого молока.
І ложкою розмішую. До однорідної маси.
Висипаю на стіл.
І починаю місити.
Місити треба до сьомого поту, довго і натхненно…
Тісто має бути добре вимішаним, легким, як пір’їнка… Якщо перекинути з руки на руку – можна відчути, легке воно чи важке. Якщо важке, продовжувати місити далі… Легке тісто – немов живе…
Далі робимо варяниці…
Ліпимо пиріжки…
Начинка – це кому що подобається. У мене сьогодні дві начинки: сир та картопля. Для цього мудрувати особливо не треба.
На сир – яйце, сіль. На картоплю – масло, молоко, яйце, сіль, укріп.
Тепер на сковорідку.
Смажимо…
Смажені пиріжки треба скласти у макітру, щоб “дійшли”.
І смачного! Не пиріжки – а витвір мистецтва! Алгоритм самотності з тіста!
Немає коментарів:
Дописати коментар