Хортиця. Латаття...


Рятуюся від своєї самотності – повним усамітненням. Сьогодні другий день моєї десятиденної відпустки. Не планував, так вийшло – спромігся зробити роботу наперед, і ось… воно – щастя. Ні, справді, не в грошах щастя. У мене є Хортиця.

Йду – нічого не планую. Й занесло мене аж у плавні – там зараз на озерах квітне латаття.
А там, де жовте латаття, хазяйнує онучка Апі – донька Таргітая і сестра Колоксая, тобто Скіфа…
Ніхто не знає її ім’я, кажуть русалка.
Вона вічна, невмируща, і прекрасна. Не байдужа до самотніх чоловіків – постійно робить якісь пакості, причому кроваві, у кращому випадку – топить.
У мене й року не було, щоб я від цієї красуні повернувся не окровавлений, постійно мені влаштовувала якісь містичні пригоди… А сьогодні – на диво – обійшлося без крові. Певно я уже такий старий, що навіть для русалок не представляю ніякого інтересу…
Дожився.


Візитівка Протовче – бродники-запорожці.


Половець.


Святилище III-II тисячоліття до нашої ери… А за кілька кроків від святилища мешкає онука Апі.





Посеред озера – жовті вогники, то онучка Апі подає сигнал…
Нижче – збільшена світлина.


Про Апі переповідав Геродот – «Мельпомена», IV, 59. Апі – значить «вода». А ось про її внучку ніхто не писав, точніше, не встигав написати, бо йшов під воду… Це я попереджаю – не захоплюйтеся прицільним розгляданням світлин з жовтим лататтям!











Коли повертався, на стежці мені стрівся молоденький, але здоровий змій. Відразу ж викрутився у бойову позу, готовий до нападу.
Я йому зашипів – по-зміїному. Він спантеличений – окам’янів. І ні туди, і ні сюди, як пам’ятник. Потім покірно розкрутився, випрямився, ніби вибачаючись, що не признав своїх, і зник геть.
Ось, таке. Мало того, що русалка мене ігнорує, ще й шиплю як змій…

Коментарі