Запоріжжя змінить офіційну дату заснування міста з 1770 на 952 рік


Нинішню назву місто отримало в 1921 році. До цього – Олександрівськ. Вважалося, що місто було засноване у 1770, коли московські вояки розпочали будівництво Олександрівської фортеці.

Під час чергової війни з Османською імперією (1769-1774 рр.) Московія споруджувала Дніпровську фортечну лінію – від порогів до Азовського моря (нині Бердянськ).
Зокрема, Олександрівську добудувала у 1775 році. У цьому ж році, як відомо, була знищена Запорозька Січ…
Окупанти доклали чимало зусиль, щоб за цей час фальсифікувати історію і навіть стерти з пам’яті людської будь-які спогади про давнину. Сьогодні практично ніхто з городян не знає, що до московської окупації – там, де тепер проспект Леніна, був Чумацький шлях, а пообіч – скіфські кургани і дубовий ліс, а штучним Каховським водосховищем затоплений Великий Луг… За Геродотом, саме тут, вздовж річки Герр (тепер р.Новий Дніпро – від греблі Дніпрогесу до Конки) – могили скіфських царів.
Навпроти старої машинної зали Дніпрогесу – три скелі, нині їх називають Козацькою мискою та Кріслом цариці Катерини Другої… Московські «вчені» у 1927-1933 роках тут відкрили археологічну культуру мідної доби, енеоліту, і назвали «середньостогівською». Насправді, стоги – поряд з цими скелями, а це стовпи: Миска, Крісло та Лишній. У 4500-3500 роках до нашої ери тут мешкали племена, які займалися землеробством та скотарством. За однією з гіпотез, саме тут вперше в історії світу приручили коней…
Далі – острів Байда. Островом він став у 1845 році під час сильної весняної повені. У 1552 році «Байда» Дмитро Вишневецький спорудив замок, а на Малій Хортиці (нині острів затоплений озером Леніна, перед греблею) заснував Першу Запорозьку Січ.
Під час археологічних експедицій з’ясувалося, що замок Байди не єдина споруда. Поверх нього – московська фортеця, а під – ще п’ять археологічних шарів різних періодів, передостанній, або другий знизу – городище 2700—2000 рр. до нашої ери. Тобто воно існувало одночасно з славнозвісним Гаврилівським городищем, що на Херсонщині, є найдавнішим містом Європи. Вважають, що жили тут спочатку скіфи, а потім змішане населення: скіфи, сармати, можливо, слов’яни.
Ще одне таке ж давнє скіфське городище археологи відкрили на Савутиній скелі (там, де тепер три так звані «щогли» – ЛЕПи).
Археологічних пам’яток на території сучасного Запоріжжя дуже багато. На Хортиці навіть все ще живий і росте дуб, під яким ймовірно побувала княгиня Ольга і переповіла про це візантійському імператору Костянтину VII Багрянородному. До речі, абсолютно всі князі Київської Русі побували на Хортиці. Під тим дубом. В християнському місті бродників Протолче, що в плавнях. Мешканці Протолче – нащадки учнів апостола Андрія, який певний час (близько 10 років) жив у цих краях, навіть викопав криницю (нині затоплена Каховським водосховищем, а до затоплення була відомим місцем паломництва, тут зцілювалися від хвороб зору та інших недуг)…
Крім того, там, де тепер красується пам’ятник Леніну було не тільки козацьке кладовище.
Відомо, що тут місцевий краєзнавець, учитель гімназії Мартенс буквально лягав поперек дороги, щоб не дозволити дніпробудівцям зруйнувати давнє місто. Перед цим він змусив керівництво будови розпочати археологічне дослідження скель Крісла, Миски і Лишної.
Мартенс у записці Дмитру Яворницькому написав: «У мене вже нема сліз».
Дніпробуд, у свою чергу, наказав: «Мартенса на будову не пускать. Гнать в три шиї» (нині ці документи експонуються в музеї Дмитра Яворницького, що у Дніпропетровську).
Історики припускають, що Мартенса стратили. Також безвісті зникла й його родина, наразі нічого про неї не відомо. Ймовірно, це сталося напередодні 8 листопада 1927 року – коли була «урочисто» підірвана скеля Кохання на часть початку будівництва «Большого Запорожья»…


На фото – скелі-стовпи Лишній, Миска та Крісло.

952 рік – обрано роком заснування міста Запоріжжя на підставі трактату Костянтна VII Багрянородного «Про управління імперією» (складений у 943-953 роках) – першої письмової згадки про існування городища на обох берегах Дніпра та острові Хортиця (Св.Георгія): «На цьому острові вони здійснюють свої жертвоприношення, оскільки там стоїть величезний дуб: жертвують живих півнів, застромлюють і стріли довкола, а інші – шматочки хліба, м’ясо і що має кожен, як велить їхній звичай. Кидають вони і жереб на півнях: чи зарізати їх, чи з’їсти, чи відпустити їх живими. Від цього острова роси не бояться печенегів, доки не опиняться в річці Селіна…»


Глечик зі скелі Кохання, четверте-третє тисячоліття до нашої ери.


Половець.


Скіфи, акінак.


Якорі та гарматні ядра запорожців.

На фото – експонати Музею, що на острові Хортиця.

Коментарі