Яфет "був парубок моторний..."

Наш прадавній пращур «був парубок моторний», хто б сумнівався. І мова, і чуби, як ми їх тепер називаємо, козацькі, і звичаї – все від нього… Ось, тільки хто він?
Поки що лише намагаюся з’ясувати.
Тому далі – дуже багато букв, аніяких висновків, лише припущення за цитатами з Біблії, Історії Геродота та різних міфів, які я скопіював з Вікіпедії та деяких інших джерел, тому не раджу цитувати. Але буду радий коментарям – доповненням, запереченням тощо.

«Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной ходив з Богом».
Ной мав трьох синів Сима, Хама і Яфета.
Від Яфета пішли європейські і частина азійських народів.
Сини Яфета: Ґомер, Маґог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех, Тирас (Буття 10:2).
Ґомер – кіммерійці, індоєвропейський народ, син Аскеназ – регійці, германці, син Ріфат – пафлагонці, кельти, італікі, син Тоґарма – тохари, фрігійці, вірмени, грузини, народи Дагестана.
Маґог – населення Скіфії, скіфи.
Мадай – іранські народи.
Яван – син Еліса – греки, син Фарсіс – тірсени, догрецьке населення Іонії, син Кіттім – догрецьке населення Кіпра, син Доданім – догрецьке населення Трояди.
Тувал – доримське населення Іспанії ібери та бакси.
Мешех – догрецьке населення Каппадокії – давні каппадокійці.
Тирас – догрецьке населення Фракії, Македонії, Епіра – ілліро-фракійські народи, давні фракійці, албанці.

Тирас – антична назва ріки Дністер (у Страбона, Йордана), з іранської (скіфської) мови – «швидкий». Можлива авестійська основа — «ріка». Цю ж назву носило давньогрецьке місто Тирас (Тіра) в гирлі Дністра на західному березі його лиману (Одеська обл.). Від цього античного гідроніма походить назва міста Тирасполь.

Тоґарма – син Ґомера, онук Яфета, правнук Ноя.
Деякі науковці ототожнюють Тоґарма з кіммерійцями. Згідно з відповіддю хазарського кагана Йосипа (10 ст.) кордовському єврею Хасдаю, хозари походять з роду Тоґарми, сина Яфетова. Йосип наводить перелік 10 синів Тоґарми: Уйюр (уйгури), Тавріс (Таврида: таври й згодом кримчаки), Авар (Авари), Уауз (Огуз), Бізал, Тама, Хазар (Хозари), Янур, Булгар (Булгари) і Савір (Сибір).
Поволжські татари мають ще булгарську легенду, що вони походять від Кімара (кіммерійці) і що вони одного роду з Хазарами.
Всі ці народи можна пов’язати з фіно-угорськими народами і віднести їх до уральської мовної сім’ї й тюркської мовної групи. Народи, що здавна населяли східну Європу – від Балтійського моря і Скандинавії до Зауралля, басейн Волги і Урала. Ще раніше фіно-угри займали територію до Кавказу і Чорного моря, про що свідчать мовні елементи в кавказьких горців. Можна не проводити такий зв’зок. Він доволі умовний і свічить лише про: 1. Недостатність інформації стосовно кіммерійської культури того часу. 2. Повагу до кіммерійської культури з боку інших народів, які бажають мати з нею щось спільне.
Також важливий факт: валлійці (кельтський народ Вельса на Британських островах) називають своїм пращуром Тоґарму, сина Ґомера, онука Яфета. І це при тому, що самоназва валлійців є «кимри», що подібне до назви кіммерійців зі східної Європи.

Скіфія за Геродотом була в вигляді чотирикутника з одинаковою шириною і довжиною. Із заходу кордон Скіфії йшов по ріці Істр (Дунай), а зі сходу по ріці Танаїс (Нижній Дон та Сіверський Донець). Борисфен (Ольвії) був розташований посередині скіфської землі. На схід від Дніпра мешкали каліпіди (скіфо-еліни), вище них алазони (східне Поділля), вище алазонів скіфи-орачі (західне Поділля), на схід від Дніпра, на півдні в Гілеї мешкали скіфи-землероби, біля Богу жили бористеніти, як їх еліни називали, вони самі себе називали ольвіополітами. Скіфи-землероби жили до p. Пантікапи (р.Велика Білозерка – за Ю.Віліновим), а за нею жили скіфи-кочовики до ріки Геррос (р.Новий Дніпро). Від Герроса йшла земля царських скіфів.
Геродот вказує на три скіфських царства, з яких царство царських скіфів було найбільшим. Скіфських царів ховали в землі Геррос. Савромати розмовляли скіфською, але їх Геродот до скіфів не відносить. Скіфи поклонялись богові війни. При витоку Дністра проходить кордон між неврами та скіфами, при витоку Дністра жили еліни, яких називали – тирити. Річка Бог (Південний Буг) має витік в землі скіфів. Гірке джерело, якого витікає річка, що вливається в Бог через п’ять днів подорожі і за чотири дні подорожі до моря, називається по-скіфськи Екзампай – Священний шлях. При цьому джерелі знаходиться кордон між скифами-землеробами та алазонами. Від Дунаю до міста Каркінітіс – стара скіфська земля.

Екзампей (Священні шляхи) – історична місцевість в Україні на межі Кіровоградської та Миколаївської областей. Вважається сакральним центром Великої Скіфії, де за наказом володаря країни Аріанта було виготовлено і встановлено сакральну пам’ятку народу — Священну чашу.

За Геродотом (Іст., IV, 6) паралати були нащадками легендарного молодшого сина першолюдини Таргітая – Колаксая.
Таргітай – син Папая та дочки ріки Борисфен, батько Ліпоксая, Арпоксая та Колоксая.
За інтерпретаціями Геродота та, ймовірно, традицією припонтійських іонійців Таргітаю відповідає Геракл елінів.

За тлумаченням В.І.Абаєва, Е.А.Грантовський та інших:
Ліпоксай — Гора-Цар.
Арпоксай — Ріка-Царь (Глубина-Цар).
Колаксай — Сонце-Цар.

«5. Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. їхня країна була пустелею і перша людина, що там з’явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були, за їхнім твердженням, Зевс і дочка бога ріки Борісфена. Від них походив Таргітай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум’ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому.
6. Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем’я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім’ям їхнього царя. Назву скіфи їм дали елліни.
7. Отаке є походження скіфів за їхніми власними словами, а відтоді, коли вони з’явилися, тобто від першого їхнього царя Таргітая до похода Дарія проти них, минуло як раз тисяча років, не більше…» (Геродот. Історія. Кн.4. Мельпомена).

Династи скіфів під час Закавказьких походів (бл. 679 — бл. 590 рр. до н. е.)

Ішпакай (до 679 — 674/3) — перший історично відомий ватажок скіфів, який очолював їх під час навал до Закавказзя.
Партатуа (Бартатуа, Прототій, 674/673 — до 654) — наступник Ішпакая, якого в ассірійських джерелах названо «цар країни скіфів».
Мадій (до 654 — до/ близько 625) — син та наступник Партатуа, згаданий Геродотом (Історія, І, 103).

Династи та представники династії Європейської Скіфії (бл. 590 — 270-ті рр. до н. е.)

Спаргапейт (VI ст. до н. е.) — скіфський династ, яким Геродот розпочинає династію Європейської Скіфії.
Лік (VI ст. до н. е.) — скіфський династ, за Геродотом син Спаргапейта та батько Гнура.
Гнур (VI ст. до н. е.) — скіфський династ, за Геродотом син Ліка та батько Савлія та Анахарсіса.
Савлій (VI ст. до н. е.) — скіфський династ, син Гнура та батько Іданфірса. За Геродотом власноруч убив свого брата Анахарсіса.
Анахарсіс (Анахірс, VI ст. до н. е.) — легендарний скіфський філософ, син Гнура.
Анагерр – можливо син Анахірса, відомий з ольвійської епиграфіки першої половини VI ст. до н. е., а саме графіті-посв’яти Аполону Борею — укр. Анагерр (Анаперр) Анахірсів Сколот Аполону Борею мед батьківський посвятив).
Іданфірс (Ідантур, бл. 515) — скіфський династ, син Савлія, очолював Велику Скіфію під час відомої скіфської кампаниії Дарія Великого, що відбулася близько 514–512 рр. до н. е.
Марсагет – брат скіфського династа, наймовірніше Іданфірса, відомий лише з повідомлення Ктесія Кнідського.
Скопасій (VI ст. до н. е.) — представник династії скіфів, один із царів, відомий із опису Геродотом подій скіфського походу Дарія Великого, що відбувся у 514–512 рр. до н. е.
Таксакій (VI ст. до н. е.) — представник династії скіфів, один із царів, відомий із опису Геродотом подій скіфського походу Дарія Великого, що відбувся у 514–512 рр. до н. е.
Аріант – гіпотетично скіфський династ, час правління якого міг бути у проміжку 80-ті рр. VI ст. до н. е. — 80-ті рр. V ст. до н. е.
Аргот (кін. VI — поч. V ст. до н. е.) — гіпотетично скіфський династ, попередник Аріапейта, чи представник династії, ім’я якого відоме з «каблучки Скіла».
Аріапейт (480 — 465) — скіфський династ, батько Скіла, Октамасада та Оріка.
Опія (Опойя) – дружина династа Аріапейта, мати Оріка (Аріха), яка після загибелі чоловіка разом із верховною владою перейшла (стала однією з дружин) до його сина та спадкоємця Скіла.
Скіл (465 — 446) — скіфський династ, спадкоємець і син (від еллінки з Істрії) царя Аріапейта.
Емінак – представник скіфських династів у Ольвії, з ім’ям якого карбувались перші срібні монети (статери) в історії Ольвіополісу.
Октамасад (446 — 390) — скіфський династ, син Аріапейта, прийшов до влади внаслідок усунення та, згодом, страти брата Скіла.
Орік (Аріх, V ст. до н. е.) — син скіфського династа Аріапейта та Опії, однієї з його дружин, брат Скіла та Октамасада. Гіпотетично представник/намістник останнього в Ольвії у 40-их — 30-их рр. V ст. до н. е.
Саммак – гіпотетично представник скіфської династії у Німфеї, відомий за монетами цього полісу, датованих 409–405 рр. до н. е., до підпорядкування Німфея Боспором.
Лік ( помер 400/390 р. до н. е.) — гіпотетично представник скіфської династії, похованний у кургані Солоха, ім’я якого відоме з графіті на дні кіліка.
Атей (до 358 — 339 р. до н. е.) — скіфський династ, що загинув у війні з Філіпом Македонським.
N (помер 328) — неназваний цар з повідомлення Аріана (IV.15).
N (народився 328) — неназваний цар з повідомлення Аріана (IV.15), брат попередника, з яким, можливо, пов’язане нетривале протистояння Скіфії та Боспору (XXXIV. «Проти Форміона опозиції»).
Агар (кін. IV ст. до н. е.) — скіфський династ, відомий нам виключно з подій династичної війни на Боспорі у 310–309 рр. до н. е.

Династи та представники династії Тавроскіфії (270-ті рр. до н. е. — 111 р. до н. е. )

Ідант (пер. пол. — сер. II ст. до н. е.) — династ Тавроскіфії, батько Аргота, пращур (можливо, дід) Скілура.
Аргот Ідантід— представник правлячої династії скіфів на Боспорі 2/3 II ст. до н. е.
Скілур (до/ бл. 130–114/ 113 рр. до н. е.) — найвідоміший династ Тавроскіфії.
Сенамотіс — донька династа Скілура, дружина боспорського аристократа Геракліда, відома за присвяченням богині Дітагойї, написанного від імені царя Боспору Перісада.
Палак (114/3 — 111) — син та наступник династа Скілура.
Савмак — керівник повстання скіфів, що спалахнуло в Боспорській державі 111–110 рр. до н. е.

Династи та представники династії Малої (Добруджийської) Скіфії (друга пол. III ст. до н. е. — І ст. до н. е. ).

Танула — скіфський династ ІІІ — II ст.ст. до н. е., відомий з нумізматичних джерел.
Каніта — скіфський династ поч. II ст. до н. е. (200 — 180), відомий з нумізматичних (монети Одесса) та епіграфічних джерел.
Саріак (у подіях 179 р. до н. е.) — скіфський династ (180 — 160), відомий з нумізматичних джерел та епіграфіки.
Акроса — скіфський династ (160 — 120), відомий з нумізматичних джерел.
Хараспа — скіфський династ кін. ІІ — поч. І ст.ст. до н. е., відомий з нумізматичних джерел.
Айлій — скіфський династ кін. ІІ — поч. І ст.ст. до н. е., відомий з нумізматичних джерел. (етимологія імені укр. забезпечений, наділений).
Лелій — гіпотетично скіфський династ Добруджі, ім’я якого відновлюється з легенд на монетах.