Дуб Якова Новицького


У Запоріжжі марно шукати бодай якийсь пам’ятний знак про Якова Новицького. Щоправда, є вулиця… Точніше, провулок на перетині з проспектом Леніна поблизу адміністративного центру міста. Втім, маю великий сумнів, що навіть ті, хто там живе, знають – хто такий Яків Новицький. Була ще меморіальна дошка, яку у 1993 році вивісили на краєзнавчому музеї. Згодом її вкрали. Ось і все.

Нещодавно був у обласному краєзнавчому музеї, запитував, чи є експозиція про краєзнавців, скажімо, Новицького, а також хотів уточнити, де ті експонати, які були знайдені, приміром, Мартенсом, Бодянським, Мозолевським… Сказали, що якось була тематична виставка про Новицького, і що в музеї на жодному експонаті не вказано, хто знайшов, досліджував, вивчав… І парадокс! Ні слова про історика Запорозького краю, археолога, педагога і краєзнавця, члена-кореспондента ВУАН, засновника Запорізького обласного краєзнавчого музею та Державного архіву Запорізької області.
Хоча сам Яків Павлович себе вважав всього лише краєзнавцем-любителем, аматором і не більше того. Власне, він вчителював, але навіть не мав документа про освіту. Самоучка. Закінчив тільки Олександрівське повітове училище. Після того, як помер батько, продовжувати освіту не зміг… Барон Корф рекомендував його у вчителі. Викладацька діяльність виходила за межі загально прийнятої тоді програми – Яків Павлович, крім Слова Божого, письма і математики, багато розповідав дітям про історію рідного краю. Адже школа знаходилася в приміському селі Вознесенці (тепер це центр сучасного Запоріжжя), на березі Дніпра – навпроти Хортиці.
Але вчив дітей не довго, якось шкільний інспектор провів обшук на квартирі молодого вчителя і конфіскував аж 10 екземплярів збірки Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» (як відомо, третина цієї монографії належить Якову Новицькому). Якова Павловича звільнили з роботи «за розповсюдження в народі українофільських тенденцій».
Не буду переказувати всю біографію, можна погуглити – тепер чимало пишуть про Новицького. Але, певно, важливо ще сказати, що Яків Новицький є нащадком охочекомонного полковника Іллі Федоровича Новицького, який служив при чотирьох гетьманах: Брюховецькому, Многогрішному, Самойловичу і Мазепі.
Нинішні нащадки Якова Новицького (правнук його онуки Лариси) – Бровко та його син викладають у місцевому педінституті (батько, якщо не помиляюся, російський філолог, син – історик).
У Якова Павловича було чотири дочки і два сини. Велика родина. У 1894 році Новицький добудував будинок на вулиці Олександрівській, 55 (нині – Дзержинського) і на подвір’ї висадив три дубки. Тепер на місці його будинку магазин. А від дубків лишився лише один – і той на території ресторану «Алєксандравской уєзд» (з твердим знаком на кінці).
Позавчора під вечір я був біля дуба Новицького. Працівники ресторану люб’язно дозволили пофоткати – знають, що дуб сторічний, але чому до нього стільки уваги, не відають. Уточняли у мене, чи буде реклама їхньому закладу…
Знищений не тільки маєток Якова Новицького. Знищена й могила, яка була на цвинтарі біля Пилипівської церкви…
Яків Новицький народився 6 листопада (24 жовтня за старим стилем) 1847 року. Помер 19 квітня 1925 року. Відомо близько півсотні ґрунтовних робіт з фольклору, етнографії, археології, статистики, ботаніки і педагогіки, які цитували ще за його життя, цитують і понині, і на матеріалах, зібраних краєзнавцем-аматором, захищають дисертації…

Коментарі