З Гаврилівною я познайомився позаминулого року. У церкві на Трійцю. Вона сама підійшла до мене і стала розповідати про змію, яка поселилася в її хаті. Потім ще й привела змієнят.
Гаврилівна добре знала, що змію вбивати не можна, бо тим самим можна накликати на себе велику біду.
– Попиталася у людей, – каже Гаврилівна, – шукала якийсь народний рецепт, щоб змія сама пішла. Зверталася до віщунів і ворожок. І один чоловік сказав, і мав рацію, що це хтось мені наврочив, підкинувши змію. Я саме тоді дуже захворіла, і навіть не здогадувалася, що моя болячка пов’язана зі змією. Так ось, цей чоловік порадив кинути вужа у кубло змії, але попередив, що за умов, якщо я впевнена, що наврочено.
Дорозповісти, як саме Гаврилівна вигнала непрохану квартирантку з хати, не дали жінки з церкви. Мене погукали до священика, мовляв, справа невідкладна. Як з’ясувалося, жінки не знали, як мене врятувати, тому й схитрили – погукали, а за рогом порадили: обходити десятою дорогою Гаврилівну, бо вона може висмоктати душу…
Я тоді не придав особливого значення тому випадку – моя душа залишилася на своєму місці. А згадав і провів паралелі тільки тепер, на Різдво, коли розмовляв з Гаврилівною вдруге. Як не дивно, але в певній мірі розповідь Гаврилівни про наврочення і змію було пов’язане з моїми дослідженнями на Хортиці. Якраз перед тим я лазив у Зміїну печеру, де за легендами жив Запорозький Змій. За однією легендою, записаною Яковом Новицьким, час від часу запорозькі козаки бачили Змія, але він їх не чіпав, лише вночі світив очима. За іншою легендою, Змій колесом котився степом і хапав телят… Насправді, ці та всі інші легенди про Запорозького Змія правдиві, бо мова йде про жовтобрюха – удава. На думку деяких фахівців, у давні часи жовтобрюх сягав восьми метрів у довжину. Здоровенних зміїв було дуже багато на Хортиці, особливо там, де Зміїна печера, і певно, печера не випадково так називається, а також на протилежному боці Дніпра, на Малій Хортиці, де була заснована Перша Запорозька Січ (а не на острові Байда, як твердять здебільшого совіцько-московські вчені, зухвало приховуючи той факт, що нині Мала Хортиця затоплена штучним водоймищем перед греблею Дніпровської ГЕС імені Леніна, і називається це водоймище – озером Леніна).
З часом жовтобрюхи поменшали у розмірі. Тепер ці змії – не більше двох метрів. Фактично мирні полози. Харчуються падаллю. Як і всі удави, не отруйні. Якщо їх не чіпати, вони також не тронуть. Але войовничо захищають своє кубло, свій виводок. Плигають і цілять в обличчя. Якщо вкусять, рани будуть, як від укусів собаки. Тому краще біля нір жовтобрюхів не прогулюватися.
Я на Хортиці часто зустрічав жовтобрюхів – обійшлося без ексцесів, лише один раз змій плигнув, але я його вдало відштовхнув від себе. А так… Навіть плавав у Дніпрі поряд зі зміями – прикольно! І намет у мене якось стояв поряд з гніздом жовтобрюхів – я їм не заважав, а вони мені.
Ну, це лише один бік медалі. Щодо Запорозького Змія, то мене більше цікавила історія, написана Геродотом – про Діву Єхидну.
Геракл, син Зевса, коли здійснював свої десять подвигів, за Порогами Борисфена здибав собі красуню, у якої замість ніг був зміїний хвіст. Зміє-діва була дуже одинока – у всій окрузі сама-самісінька вона жила в печері. Геракл затримався у неї аж на три роки. Кохалися вони до нестями. А коли народилися діти, хотів, як справжній джентльмен, піти по-англійському, не попрощавшись. Та не на ту напав. Єхидна тут же завернула кремезного кавалера, мовляв, ком цу мір, майн фройнд, що у перекладі означає: “Що ж ти, козел, кидаєш мене тут одну?” (Совіцьких судів тоді ще не було і жінки самотужки змушені були вибивати з чоловіків аліменти).
Геракл тиц-миць і каже: “У мене, моя люба, важлива справа – мушу продовжувати здійснювати подвиги, а ти не залишишся одна”. За заповітом Геракла, той з трьох його синів, хто, коли виросте, спроможеться натягнути його лук і застібне пояс, буде царювати в цій Борисфенівській землі.
Коли настав час випробувань, Агафірс, старший син Геракла, натягнув тятиву лука, але не застібнув пояс. Середній син Гелон – застібнув пояс, але не натягнув лука. І тільки молодший Скіф і лук натягнув, і пояс застібнув, він і став царем околишніх земель, які згодом стали називати Скіфією.
За заповітом Геракла, іншим його синам дісталася периферія – Агафірс посилився в Дакії (нині Румунія), Гелон царював вздовж річки Ворскли.
Скіфія – точніше, країна Царських Скіфів – це територія довкола острова Хортиця. За доби Запорозької Січі – цей край називали: Низ, або Великий Луг чи Запорожжя, тут десь була і славнозвісна Козацька Скарбниця. А ще раніше греки цю плавневу частину Хортиці величали країною Гілея. За грецькими легендами, країна Гілея була настільки прекрасний, що тут могли мешкати лише бого-люди.
Тепер країна Гілея майже повністю затоплена штучним Каховським водосховищем.
Незначна частина Плавнів дивом збереглася на Хортиці.
Про Геракла нам нагадують скелі, які можна бачити перед греблею Дніпрогесу, їх так і називають: Гераклові Стопи – залишки також затоплених Дніпрових порогів.
А від Єхидної залишився Чорний камінь. Його з берега не так давно перетягнули до музею, що на острові Хортиця. Власне, Чорний камінь – це “ікона” зміє-діви, на яку молилися наші давні пращури на Хортиці. До речі, святилище Діви Єхидної, очевидно, було поряд із Зміїною печерою.
Є тут і дещо інше. Ось це “дещо інше” мене найбільше й цікавить, тому часто буваю на Хортиці та в довкіллі острова, вивчаю, досліджую, але поки що винятково для себе – я ж не історик і не археолог, і не краєзнавець.
…Так ось, про Гаврилівну і нашу другу зустріч.
Підійшла вона до мене на Різдво й каже:
– Я знайшла церкву Мамая. Тепер мені треба знайти городище скіфів. І тільки ти мені можеш допомогти!
– Чому я?
– Я відчуваю, внутрішньо відчуваю…
І далі Гаврилівна розповіла, що уже зверталася за допомогою до музейних працівників і науковців, але вони “нічого не белмесять в скіфах”.
– А навіщо вам ті скіфи?
– Щоб відновити на Землі Мудрість! – відповіла Гаврилівна.
Не знаю, що “відчуває” Гаврилівна, але однозначно вона мій інтернетний блог-щоденник не читає, а отже не відає про мої походи по Хортиці.
– Коли Персей, – пояснює Гаврилівна, – відрубав голову Медузі горгоні, перервалась “пуповина” Мудрості, через яку Мудрість надходила з Космосу на Землю. І я знаю, як відновити цю Мудрість на Землі, мені тільки треба знайти скіфське городище…
Ще Гаврилівна сказала, що в тому місці, яке вона шукає, знаходиться і Святий Грааль…
Певно, бабуся має рацію, бо, в такому випадку, що так ретельно і таємно шукали в наших краях спочатку чекісти, а потім і фашисти? А крім того, чому в поспіху пустили воду Каховського водосховища, не давши археологам провести належним чином дослідження? Чому?..
Цих “чому” – аж занадто, особливо, якщо зважити ще й на те, що в Плавнях, а потім на Порогах певний час жив Апостол Андрій, а його учні – першохристияни бродники в Плавнях заснували місто. На південній частині Хортиці археологи віднайшли залишки християнського храму VII-VIII століття нашої ери, заснованого до хрещення на Київських пагорбах. Відомо також і про криницю Апостола Андрія на Лисій горі, яка значний час була місцем паломництва для християн, зцілювала хворих, – затоплена Каховським водосховищем. Першохристияни бродники успадкували місію скіфів – захищати свій край від ворогів. В основному, мешканці міста в Плавнях обслуговували торгові каравани та всіх інших подорожуючих, які перетинали Дніпро. Крім того, бродники супроводжували степом каравани, забезпечуючи їхню безпеку від кочівників. Справа в тому, що тут же майже поряд з Плавнями, на Савутиній скелі Хортиці раніше таку ж функцію виконували скіфи, пильнуючи перехід через річку Герр (нині Новий Дніпро). Згодом у Савутиній балці Вишневецький збудував фортецю Першої Запорозької Січі…
Тому Гаврилівні я пообіцяв, що, як тільки потепліє, підемо разом. Тим більше, що ми ходимо одними й тими ж стежками, але наші шляхи поки що ще не перетиналися.
– Дивись, – відказала Гаврилівна, – ловлю на слові!
Немає коментарів:
Дописати коментар