До 125-річчя: Нестор Іванович Махно... Майбутнє Гуляйпілля

Гей, ти, батьку мій, степ широкий,
Поговоримо ще з тобою…
Молоді мої буйні роки
Та пішли за водою…
Ой ви звізди, ви звізди падучі,
Вже мені дорога не мила,
Бо мені молодому на кучері
Опадає пороша біла.
Ой ви ночі темні, безокі!
І мені не видно, куди йду.
З юних літ завжди одинокий, –
Ось таким пропаду.
Де ж ви, де брати мої милі?
Сліз гірких ніхто нам не витер…
Я стою, як дуб на могилі,
А навкруги лиш хмари та вітер…
Гей, ти, батьку мій, степ широкий,
Поговоримо ще з тобою…
Молоді мої буйні роки
Та пішли за водою…

75

Мама розплакалася, коли у церкві для неї – для пані Віри – заспівали Многія літа… Інші бабусі також пустили сльозу. Чув, як одна з літніх жіночок, з мокрими очима, підійшла до мами, обняла і сказала: «Нічого, ми ще поживемо…»
Планував сфотографувати, коли будуть віншувати, не зміг…
На фото: айстра, що у садочку біля церкви. Сьогоднішня.

Хортиця. Сідає Сонце... І чому я не скакаю?

Стрівся мені коник. Молоденький. Вискочив з-за дерев і, побачивши мене, став, як вкопаний. Уважно розглядав, що за звір у скельцях та кашкеті. Мабуть, все ж таки, прийняв за свого, бо підійшов та мордою тицьнув мене в обличчя. А очима ніби говорив: «Давай, поскакали разом! Там, у степу, так класно!» І рвонув… Й тут же різко загальмував, озирнувся і кинув мені на прощання: «Дивний ти, чоловіче!»
Так, скакати я не здатний, хоча все життя про це тільки й мрію. А ще б було добре і скакати, і літати…
Сьогодні я ходив до баб… До кам’яних баб на вечірку.