Соняшник – прямо над Змієвою печерою… Це над тією печерою, де живе змієнога діва Єхидна, мати Скіфа… Це був певний знак на початку маршруту.
Сьогодні знову з тією ж компанією, що й у минулу суботу, ходив на Хортицю. Був їм поводирем. Планували Зорову Могилу, але через спеку передумали, і попросили мене повести тим же маршрутом, що й раніше, запевняли, що сподобалось.
— Веди до каменів…
Не відразу впетрав про що мова.
— Туди, де підзаряджаються.
Зрозумів, це на святилище, що на Брагарні.
Власне, по північній частині Хортиці всі дороги ведуть до Брагарні, тож, вирішив додати трохи екстриму. Вкінці маршруту навряд чи й затягнув, а поки невтелепели що й до чого, хутенько, тільки ступили на Хортицю, попрямував до Січової Брами.
Зверху вони її бачили минулої суботи, а ось з глибини…
Стежка, яку я називаю дамською, густо заросла травою та чагарником, тож треба було буквально розгрібати шлях.
Народ заверепенив, мовляв, не проліземо.
Але мій план спрацював, не розуміючи, що відбувається, народ тріщав гілками слідом за мною…
Пролізли. І коли спустилися на дно яру, під Кабана… Радощам не було меж.
А це я – задоволений, що план мій спрацював.
Повертаємося назад, з глибин Січової Брами, знову долаємо зарослі трав та чагарника.
З урочища Чорної скелі ми пішли на Брагарню – до каменів, які підзаряджають. Зарядилися. Далі – Наумова балка.
Наумова балка у всій своїй серпневій красі. А звідси народові припекло – у воду, тож, спустилися на берег Старого Дніпра… Освіжилися. Поплавали.
Святилище V-VI тисячоліття до н.е. До речі, світлин цього святилища у мене на блозі ще не було.
Якась магія – воно нас «водило»… Ми довкола обійшли двічі, лише за другим колом, коли біля нього підзарядилися, воно нас «відпустило»… Містика, причини якої я ще не розгадав. Ймовірно, це якась пов’язано із Січовою Брамою, зі дна якого ми розпочали цей маршрут…
Немає коментарів:
Дописати коментар