Вирвався з робочих буднів – на кілька годин на Хортицю. Зранку – і не тому, що вдень пече Сонце. Вдень на Хортиці шашличники, крики, гам, а на Дніпрі гудуть моторки. А мені потрібна тиша. І не тільки мені, до речі, Хортиці також.
Прикро, що люди цього не розуміють. Так само, як свого часу збивали хрести з бань та палили ікони, тепер знищують Хортицю – острів-храм…
Божевільні. Тобто – вільні від Бога. Звідси й маємо те, що маємо – в тому числі, зокрема, й Врадіївку.
Врадіївка – це віддзеркалення нашого суспільного обличчя. І нічого звинувачувати дзеркало за те, що пика крива – чи як там у Крилова. Не Україна – Врадіївка, а Врадіївка у кожному з нас, в середині, в душі, і треба чесно собі в цьому признатися.
…Можливо, через ці мої думки, Хортиця сьогодні була дуже сумною.
Чар-зілля треба шукати цієї ночі, а також і красунь. Знаю сім’ї, які зустрілися саме Купальської ночі, оженилися і живуть щасливо. Раніше у нас на острові Байди щорічно уночі з 6 на 7 липня традиційно збиралися барди. Співали під гітари, плигали через вогонь, плили вінки…
Пускали на Байду не всіх. Тож, іноді доводилося перепливати Дніпро… Веселі були часи.
Я сьогодні зустрів красуню ще й з чар-зіллям. На світлині ящірка-дівчинка, а поряд зелена квітка – заяча капустка – мабуть, саме таким й буває чар-зілля. Хтозна, у кожного своє щастя.
Немає коментарів:
Дописати коментар