Перейти до основного вмісту

Вуж-рибалка


Кілька днів поспіль «полював» на бабок. Дуже хотілося сфоткати нальоту. Нічого не виходило. То розмиті крила, то зливається з протилежним берегом.
Сьогодні трохи змінив тактику. Фоткав на фоні неба.
Але також не зовсім те, що хотілося.

Так ось, вліз в очерет – там їх безліч. Щоправда, з моєю появою розлетілися. Тож, я став вдавати із себе очеретинку. Завмер і чекаю. І ось тут розпочалося найцікавіше. Раніше я бачив, як бабки кружляють – туди-сюди понад водою. А в очереті зрозумів чому. Вони кохаються. В очереті у них аеродром. Вони покружляють-покружляють, потім приочеретюються і… пішло-поїхало.
Природа мудра. На все свій час. Кохатися – то кохатися, щоб продовжити рід, вціліти, як вид.
Це не те, що у людей. Вигадали собі, що царі природи, і вдають, нібито корегують народжуваність… Насправді ж – зникають, як популяція.
Нещодавно йшов через подвір’я. Минув арку і на стежці опинився між чоловіком і жінкою. Він йшов попереду, я за ним, а вона за мною. Потім здогадався, що то були мати і син. Йому років десь під п’ятдесят чи навіть більше.
Він раптом розвернувся, злісно скорчив морду, розтопирив пальці, ніби збирається мене пошкрябати, і несамовито закричав: «Я тебе сказал, не хади за мной!!!»
І тут же отямився – не сподівався побачити мене. Певно, думав, що це мати наздогнала його. Пройшов вперед, призупинився, трохи зачекав, що мати підійде ближче, і повторив з тими ж гримасами: «Я тебе сказал, не хади за мной!!!» А потім ще і ще раз.
Жінка призупинилася. Мовчки перечекала, поки син накричиться. Він пішов, вона далі за ним.
Не важко здогадатися, в чому причина трагедії. Замість того, щоб, приміром, як у птахів, навчити сина ловити комах, мати сама їх ловила, пережовувала і вкладала в ротик. Йому залишалося лише проковтнути. У п’ять років ковтав, у десять, двадцять, тридцять…
Прожив піввіку і прокинувся природний інстинкт – захотілося самому впіймати комаху і пережувати… бодай хоч якусь дохленьку. Але ж час минув. І сили вже не ті. Тепер здатний тільки ковтати пережоване.
Хто в тому винуватий?
Мати?
Ось він їй і мстить, зганяє злість. Адже, поки ковтав пережоване, було хорошо під маминою спідницею. Сам не відривався чи мати не пускала – уже не має значення. Найстрашніше, що вчасно не створив сім’ю, не продовжив свій рід. І т.д. Не кохав, не страждав.
І він, на жаль, непоодинокий. Таких… У людей це називається проблемою самотності. Царі природи – і такі недолугі.
У бабок все просто – сонечко пригріло і паруються. Поки їх фоткав, з очерету дивлюся – на бережок пливе вуж. Але якийсь дивний – головатий. Ну, дуже завелика для вужа голова.
Коли він підплив ближче до бережка, роздивився, то вуж ніс на собі бичка.
Підплив до бережка і давай його витягувати на сушу. Звивався, старався…
Я ж бігом фоткати. Таке диво – вуж-рибалка.



Сполохнув.
Вуж зник у воді, лишивши здобич на бережку.


Я думав, бичок вже бездиханний. Аж, ні. Заворушивсь, трохи попідплигував у напрямку води і… тільки його й бачили.
Вуж потім кілька разів визирав з води. Дивись на мене і чи залишилася здобич.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

…відпустка

Я у відпустці. Просився на 24 дні, але… буде менше. Вчора відсипався, а сьогодні рванув на Хортицю.

Савур Могила

Савур Могила, що поблизу Сніжного на Донеччині, де зараз тривають запеклі бої з російськими загарбниками, набула слави, завдяки совіцьким історикам та їхнім дописам про Міус-фронт за часів Другої світової війни. На горі споруджений і відповідний монумент.
За довідниками, складається враження, що іншої Савур Могили нема і не було, тільки совіцька.
Але ж, можна сказати, майже поряд, на території сусідньої Запорізької області, розташовані ще дві Савур Могили – біля села Новопрокопівка, що в Токмакському районі, та в селищі Григорівка, що під Запоріжжям.

Радість, гарна іскро Божа!

Радість, гарна іскро Божа!
Несказанно любо нам
Увійти, царице гожа,
В твій пресвітлий дивний храм.
Все, що строго ділить мода
В’яжеш ти одним вузлом,
Розцвітає братня згода
Під благим твоїм крилом.

Кого доля ощастила
Тим що другові він друг,
Кого любить лада мила, –
Йди до нас в веселий круг.
Йдіть усі, хто зве своєю
В світі душу хоч одну!
Хто ж весь вік черствів душею –
Йди у іншу сторону.

Радість – всесвіту пружина,
Радість – творчості душа,
Дивна космосу машина
Нею живиться й руша.
Радість квіти розвиває
І розгін дає сонцям,
Їх в простори пориває
Невідомі мудрецям.