«Їхав козак на війноньку…» На схід. А журавлі відлітають на південь, у теплі краї…
Протовче. Окрім всього, тут можна побачити і «трофей» часів Другої світової війни…
Зорова Могила. Чаша Аріана – музейники її чомусь називають казаном…
Кому казан, а нашим давнім пращурам – свята чаша, символ єднання і об’єднання. Чаша друг.
Синоптики лякали штормом, дощем. Але ми встигли побувати і в плавнях, і на Зоровій Могилі. Навіть визирало сонечко…
Дякую отцю Андрію Бухваку, що зголосився на моє запрошення – на його авто «перенестися у часі» у далеке історичне минуле нашого краю. Ми багато про що говорили. Хоча, більше я теревенив – ну, це й зрозуміло… Не оминули й тему війни – з тутешнім охоронцем, паном Віктором. Лише плавнева тиша й дозволила на якусь мить забути, що менш, ніж за сотню кілометрів звідси… козак на війноньці.
Ні, ну що ми за народ такий? У гімні співаємо «вороженьки», а про козака, що він їхав «на війноньку».
А оцей зелений «фрукт», що на фото, не відразу вгадав. Такими «грушами» береги озер буквально всіяні. Панотець обізвав їх «зеленими чоловічками». Розколупував, з’ясовував чи їстівне. Три «груші» я взяв із собою, щоб показати знатокам… І вже по дорозі додому збагнув, це ж… Навмисне не називаю, сподіваюся відповіді побачити у коментарях.
Немає коментарів:
Дописати коментар