Анти

IV – VII століття, понад триста років проіснувала держава антів, кордони якої розкинулися від Полісся до Чорного моря, від Карпат до Дону (фактично майже вся нинішня територія сучасної України). Греки її називали демократичною країною: «Анти, найхоробріші між ними, живуть над луком Чорного моря, від Дністра аж до Дніпра» (історик Йордан). Ті, що «над луком Чорного моря» звалися антами, а на заході – слов’янами (венетами). «Слов’янами і антами не править один муж, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно» (історик Прокопій). Наразі нічого не відомо, звідки походить назва антів, де розташовувався їхній центр (столиця) тощо. Можливо, народ назвали за іменем князя Анта чи Антія…

Тмутаракань

Це ніякий не край світу, а південний плацдарм Київської Руси…
Якщо поталанить побувати на Зоровій Могилі Хортиці, там де музей просто неба Скіфський стан, і поспілкуватися із запорозьким краєзнавцем Володимиром Шовкуном, який там працює, – вітаю! Маєте чудову нагоду почути і про Тмутаракань також.
Зорова Могила – найвища точка острова. Тож, звідти видно все, навіть Тмутаракань.
Я не жартую.
Щоправда, після розмови з паном Шовкуном про Тмутаракань пройшло чимало часу. А мені ніяк з голови не йде ця його гіпотеза. Дивився в Інтернеті, в книжках, вимірював шлях на мапі. І ось зараз вагався – писати чи ні, тобто – чи готовий я це викласти. Стільки дат, подій… і плутанини.

Народний день

Скільки себе пам’ятаю, у нас в родині цей день називали – днем Злуки. І шанували його на рівні церковних свят. Це, як портрет Шевченка в рушниках поряд з іконами.
Цей день закарбований в народній пам’яті і має свої традиції. Можна сказати, фольклор, як казання старого кобзаря про прагнення народу жити у вільній і незалежній країні.
Це казання з прадавнього минулого. Можливо, від часів скіфського царя Аріанта (можливо у проміжку 585 – 480 рр. до н. е., тобто з часу виникнення Причорноморської Скіфії).
У 514 році до н.е. хитрощами скіфського царя Ідантірса скіфи перемогли перського «царя всіх царів» Дарія Першого, який захопив «весь світ» і, можна сказати, сидів на золотому унітазі, коли вдерся в Скіфію…
Бажаючи дізнатися кількість своїх воїнів Аріант наказав лучникам (а скіфи – це лучники) всіх скіфських областей здати по одному наконечнику стріли, а із зібраного металу вилити чашу (Геродот, Історія, IV, 81). І це була не якась там забаганка Аріанта. За давньою традицією (яка, ймовірно, велась з ще давніших часів) скіфи браталися – в ріг з вином крапали свою кров, умокали стріли, молилися і випивали (Геродот, Історія, IV, 70). Отже, за Аріанта побраталися всі лучники – об’єдналася вся Скіфія, всі її області. Чаша Аріанта – це сакральний символ Державності – Злуки…
Напевне, стрілецьке «а ми тую червону калину підіймемо» – сучасно озвучене прадавнє казання: червона клина – червона кров – братання кров’ю – злука…