25 грудня 2013

Диво на якійсь там стріт - або чисто в сажі


Давно не був у запорізькому католицькому храмі. На те у мене є одна-єдина причина – мовна. Не в’їжджаю у російськомовні молитви, аж ніяк. Намагався, але це суцільне мордування. Тому стараюся уникати такого «щастя»…
А тут раптом захотілося свята.

Точніше, сподівався, що знайду те свято у храмі. Тим більше, як мені сказали, що о восьмій – недільні та святкові меси проводяться українською. Зранку намилив лижі… Перепон було більше, аніж достатньо, довелося заскочити на роботу тощо… На годиннику – восьма. Але поїхав, вирішив, хай із запізненням, та хоч трішечки занурюсь у свято…
Восьма п’ятнадцять. У храмі майже нікого. Запитав у бабусі, буде чи уже була ранкова служба. Сказала, буде о восьмій тридцять, ще й уточнила (а можливо, застерегла) – українською.
Але диво не сталося. Частину служби вели українською, а потім російською, як чисто у сажі…
Такого сумного Різдва у мене ще не було, навіть після розлучення. І не тільки тому, що трапив на мовну абракадабру. Якщо попи вважають, що російськомовними проповідями вони зберуть більше грошей, то це їхні проблеми. Мене більше непокоїть нинішня майданна абракадабра… І чому у нас все, не як у людей? Ні свята, ні життя…


Отець Піо…
З цим храмом у мене пов’язано багато цікавих життєвих моментів. Зокрема, пощастило зустрітися і поспілкуватися зі священиком, українською його називав отцем Андрієм. Літній чоловік, він п’ятнадцять років був поряд з отцем Піо…
Отець Андрій вчив мене, як правильно готувати спагеті – що це винятково чоловіча справа. Казав, що українська така ж, як й італійська – мелодійна. Ми з ним цвірінькали без перекладача – і чудово розуміли один одного.
До речі, для спагеті – треба макітра. У каструльці – то локшина. А ще часник і перчик, і різні трави… Не відразу, але навчився намотувати спагеті на виделку – щоправда, після того на поясі штани не сходилися…



Храм Бога Отця Милосердного…

Немає коментарів: