Дикі тюльпани... Ой, Леле!


21 квітня – день тюльпанів, квітів богині, яка дарує любов. Але це не стосується садових тюльпанів, адже любов не може бути культивованою…

Тюльпан Шренка (Tulipa shrenkii) та тюльпан дібровний (Tulipa quercitorum) – відносяться до червонокнижних видів – тобто рідкісних, які зникають, і потребують захисту. Ростуть тільки в степах, а також, зокрема, й у мене, на Хортиці. Тож, не варто їх пересаджувати собі у садочок – не приживуться, загинуть, як і любов, заточена у золоту клітку примх та бажань.
Традиційно вважається, що тюльпани, – дикі тюльпани, – були завезені з Персії до Туреччини, де й були культивовані, як жінки в гаремі, а вже потім у всій своїй садовій красі з’явилися у Європі. На той час, у шістнадцятому столітті, було відомо понад триста сортів.
Тюльпан у Персії називають «дульбаш» або «тюрбан», що значить, якщо турецькою, «чалма». Певно, від «тюрбан» походить і наше «тюльпан». Втім, в Туреччині тюльпан називають «лале» (Lale). До речі, Лале – найпоширеніше жіноче ім’я на Сході.
А у нас тепер можна часто почути: «Ой, Леле!» Щоправда, далеко не всі знають, кого закликають.
Леля – донька Лади та Ярила, богиня закоханих, богиня, яка дарує любов. У давні часи її вшановували, коли Сонце-Ярило входило в сузір’я Овена, 21 квітня.
Відомо також, що ще раніше скіфи кохалися з роксоланами на повний Місяць після весняного сонцестояння, а отже також в квітні, коли розцвітали тюльпани – ніби сонечка серед молодих трав. Тобто, ймовірно, цю традицію закоханих сонцепоклонників перейняли їхні нащадки, слов’яни-язичники. День Лелі, або ще Червона Гора – бо все довкола, степи і гори опівдні ніби віддзеркалювали Сонце своїми численними квітами – тюльпанами, і то був сигнал – пора кохатися!
І ще, часто плутають Лелю з Ладою, Рожаницею та Макошею. Леля – богиня, яка дарує любов, а ось Лада, Рожаниця й Макоша – опікуються плодами любові, це як наші бабусі, які няньчать внуків. Тож, поки ще цвітуть тюльпани, ой, Леле!!!

Коментарі