Блакитний Місяць

Once in a Blue Moon, або, як у нас кажуть, після дощичку в четвер, тобто ніколи. Хоча бувають й винятки. Зокрема, коли на календарний місяць випадає два повних Місяці, другий називають Блакитним – Blue Moon.
У липні повний Місяць був другого числа, і ось, сьогодні, тридцять першого.
Останній раз таке було у серпні 2012 року, наступний – у січні 2018 року.
А на «переломі» 2018-19 років Україну очікує надзвичайно важкий час…

Хортиця. Липень...

Ось, і закінчилася моя десятиденна відпустка. Ніби-то відпочив, відволікся від… Ай, хай їм грець – тим відволікальникам…
У мене ще липень – і Хортиця. А це щаслива можливість зануритися у аромати трав і тишу…

Хортиця. "Кіборги" крізь віки

Презентована навесні у Києві виставка «Воїн крізь віки» мандрує Україною, відсьогодні вона у Запоріжжі, на Хортиці.

Хортиця. Змій з язичком

Запорозький змій, він й справді – золотий, очей не відірвати – так гарно виблискує на сонці.

Хортиця. Латаття...

Рятуюся від своєї самотності – повним усамітненням. Сьогодні другий день моєї десятиденної відпустки. Не планував, так вийшло – спромігся зробити роботу наперед, і ось… воно – щастя. Ні, справді, не в грошах щастя. У мене є Хортиця.

Хортиця. Там, де стежки пірнають у небо

Стежки пірнають у небо, а земля все ж таки кругла…

Хортиця. Ще зійде Сонце...

Рік тому здавалося, що гірше й бути не може… А тепер уже навіть «Гей, плине кача» не грають. І буде ще страшніше.
І до цього треба бути готовими…

Хортиця. Зустрів Савуту серед безсмертників

На Савутиній скелі все вкрито безсмертниками, аж повітря від квітів бузкове…
Це там, де була печера козака Савути...

Ой, ні, солдате, тільки не треба сліз

Щастя дається всім: однім на роки, а комусь лише на години…
На зупинці чекав маршрутку. Звернув увагу на пару: солдата і кралечку. Уже немолоді, обидвом десь, плюс-мінус під сорок.

Цюцюрко-магія

З підслуханого у маршрутці.
Їдемо центральним запорізьким проспектом, за вікном – театр Магара…
Дві дами:
— Прєдставляєш, у нас, в Саранскє, сєм тєатров. А здєсь?! Адін. Бєскультуріє-то какоє, дєрєвня…
— Ой, скарєє би нас захватілі! Только би нє стрєлялі…
Далі за вікном вимальовується Покровська церква, московського патріархату.
Ті ж дві дами:
— Я вот, учу-учу «Отчє наш» і нікак не магу запомніть.
— А я виучіла, только всьо врємя на срєдінє сбіваюс і нє магу вспомніть, чіто дальше. Нужна схадіть к батюшкє, он даст благаславєніє, чітоби нє сбівацца…

На світлині – фалос, тобто цюцюрка, ймовірно чуринга якогось там тисячоліття до нашої ери. Експонат Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Чуринги, як відомо, наші давні пращури використовували під час ритуальних та сакрально-магічних дійств. Тож, зі світлини – благословення цим двом дамам, а також і всім іншим, їм подібним. Має подіяти!

Цибулячий пиріг

Як не крути, а 29 червня – Петра й Павла…
Не нервуйте, 12 липня також приймаю вітання і подарунки.
Вирішив на завтра спекти цибулячий пиріг. Він дуже добре йде під горілочку. Ну, звісно ж, не завадять сальце та малосольні огірочки.

Індуси

Індус врятував мою родину під час голодомору 1946 року, коли тих, хто не покинув своєї землі у 1941 році, залишився і вижив, після війни совіти морили голодом…
Другий собака у дідуся також був Індусом. Здоровенний, рудий і кудлатий…
Коли мені купили собаку, я його не задумуючись назвав Індусом.
Відчував, що це ім’я має якийсь підтекст, і дуже важливий для родини, але мені тоді цього не пояснили. Навмисно, щоб я, по своїй дитячій наївності, не ляпнув десь чого зайвого…
У наших краях, за часів так званих індустріалізації і колективізації, людей, які відмовлялися йти у колгоспи, називали індусами.

Бандура без душі та всесвітнє й тривале "глибоке занепокоєння"

У фільмі «Поводир, або Квіти мають очі» (англ. The Guide), режисера і сценариста Олеся Саніна, є символ – душа бандури, без якої вона не гратиме.
Кінострічка створювалася до нинішніх подій, коли ніхто навіть не міг собі уявити у страшному сні, що русскіє підуть війною на Україну, загарбають Крим і частину сходу країни… Втім, «Поводир» виявився пророчим, і передбачив трагедію, якою ця війна може закінчитися.
Хлопчик Пітер дивом встигає повернути душу бандури Іванові Кочерзі перед тим, як той відходить у Небеса…
Як на мене, душа бандури – та невеличка дерев’яна деталь інструмента, без якого бандура не співає, – це мова. Мова українського народу.
Бандура без душі – всього лише музейний експонат, як на світлині. Так само, й наш народ нині – без мови – лише тлінний музейний експонат… Адже «Спочатку було Слово…»
Зараз всі і повсюди розмовляють у нас мовою окупанта, мовляв, «Україна єдина, Украина единая» (слоган взятий з путінської «Единой России» – девізу «Русского мира»).
Без душі Україна приречена на… Так, приречена на поразку. Певно, це добре розуміють в НАТО, Меркуль і Обама… Тож, не варто дивуватися всесвітньому і тривалому «глибокому занепокоєнню».
Наша мова – найпотужніша зброя. Якби ми її застосували, погодьтеся, не було б такого, як зараз, коли одні – в окопах, а інші – безтурботно собі живуть-поживають та добра наживають, ну й для порядку у вишиванках та з національними прапорами виходять на «мєропріятія» – типу «мьі пахали» і «хто не скаче, той москаль»…