Яків Новицький

Власне, так само, як у Дніпропетровську шанують Дмитра Яворницького, мали б ставитися до Якова Новицького у Запоріжжі, де він заснував краєзнавчий, тепер обласний, музей. Втім, у місті нема навіть пам’ятної дошки. В обласному краєзнавчому музеї – колись організовували тимчасову тематичну виставку, але ніякої постійно діючої експозиції там, схоже, не збиралися відкривати. Щоправда, у 1993 році на музеї вивісили меморіальну дошку, й тут же, кажуть, хтось вкрав. Ще є вулиця імені Новицького, точніше кількасот метровий провулочок, що перетинає проспект Леніна поблизу адміністративного центру міста. Та вона дуже далеко від місця, де, приміром, жив та працював Яків Павлович.
Все, що лишилося від легендарного запорожця-краєзнавця – дуб…

Капличка невеличка

Минуло майже дванадцять років відтоді, як у цій капличці був останній раз…

Хмарно

Настільки хмарно, що аж темно. Коли збирався на Хортицю, був готовий промокнути під дощем. Взяв з собою целофановий мішечок для фоніка і мобілки, і все. А воно й не бризнуло.

Маки, ромашки і чебрець

Цьогорічні маки проґавив. За тою роботою пропустив найважливіше.
Застав лише зелені коробочки і кроваво-червоні пелюстки, розкидані вітром…
Дуже хотів побачити хоч один хортицький мак.
Ходив, шукав і віднайшов – на скелі…

Первомай і ящірка з дірочкою

До речі, коли їхав на Хортицю, бачив запорізький парад пабєди…

Вранці... Плавні

Таку красу на Хортиці можна побачити лише вранці – коли сходить Сонце.
А уже десь після одинадцятої – ні квітів, нічого – як і не було. Поки палить Сонце, Хортиця відпочиває, а вечорі розквітає знову.

Веснянки... І прутень поміряли

На веснянки запізнився, тому почимчикував на Чорну скелю. Дивлюся хлопчина намагається спуститься до Зміїної печери. Застеріг про небезпеку, тим більше у його тапачках…
– Це не тапачки, а кросівки, – виправляє.
– Яка різниця, але в таких тапачках до Зміїної печери лізти не варто.
Сергій – старшокласник з школи №12, розумний чоловік. Цікавиться історією, філософією, вивчає Хортицю. Тож, нам було про що поговорити.

Півники, сон-трава, дуб молоденький... Змій і посмішка ящірки

Без слів, лише фото...

Мама пече паски

Точніше, замішує тісто, як і належить лікарці вищої категорії – все чітко по писаному, по книжному. При цьому, обов’язково згадує рецепти і вимоги свекрухи, баби Саші. Але робить по-своєму. Ось така у нас традиція.

Первоцвіти. Висяче болото

Весняне рівнодення

Сьогодні о п’ятій чотирнадцять за Грінвічем Сонце переткнуло екватор – і розпочалася весна. В цей час, о 7.14 за Києвом, я їхав на роботу. І не думав, не гадав, що…

Княжна бізнес-леді

Говорив з Юрою Віліновим. Мої інтернет-друзі цікавляться, чи проводить він екскурсії по Хортиці, тож хотів уточнити…
Юра як завжди – ходяча енциклопедія. Відразу ж став розповідати про свої нові відкриття.
Обурився, що за московськими істориками всі половці були винищені.
Дійсно, в їхній історії навіть вказано дату. У 1223 році у битві на Калці остаточно розбиті. А хто вцілів, розбіглися хто куди, асимілювали із Золотою Ордою. Коротше, пощезли, зникли в «нікуди». Воно й зрозуміло, Москві з її так званою Куліковською битвою (1380 р.) потрібно було “позбутися” половців…

Анти

IV – VII століття, понад триста років проіснувала держава антів, кордони якої розкинулися від Полісся до Чорного моря, від Карпат до Дону (фактично майже вся нинішня територія сучасної України). Греки її називали демократичною країною: «Анти, найхоробріші між ними, живуть над луком Чорного моря, від Дністра аж до Дніпра» (історик Йордан). Ті, що «над луком Чорного моря» звалися антами, а на заході – слов’янами (венетами). «Слов’янами і антами не править один муж, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно» (історик Прокопій). Наразі нічого не відомо, звідки походить назва антів, де розташовувався їхній центр (столиця) тощо. Можливо, народ назвали за іменем князя Анта чи Антія…