Пиріжків напік, зупу зварив…
Пиріжки з сиром. А зупа – картопляна, з вермішеллю, заправлена смаженою цибулькою. А ще зверху потрусив чорний мелений перчик і налляв сметани. Смакота, не зупа, а поезія!
Ну, й на десерт – кавуня.
…Десь через рік після розлучення зателефонувала мені тоді уже колишня теща і благала забрати її доцю…
Запитую:
– Навіщо?
– Ну, як?! Буде тобі куховарити…
Не добре про колишню будь-що розповідати, але… Лише про одне куховарення. Мама однокурсниці моєї мами, нині уже покійна Віра Степанівна Мала, на підтримання мого новоспеченого сімейства привезла гостинець – мішок огірків, з села Іванівки, що на березі Каховського водосховища – затопленого Великого Лугу. Огірки всі як на підбор, красунчики. Поки я проводжав гостей, повертаюся, а в ванній всі ці огірки горою – з крана ллється окріп, а пані посипають то все пральним порошком…
Щоб не образити молоду супругу, обережно запитую:
– А хіба можна так, кіп’ятком та ще й порошком?!
У відповідь:
– Це у вас тут, у східняків, огірки перед тим, як солити, не миють, бо ви всі тут – москалі. А у нас, на Галичині, огірки перед закаткою обов’язково миють, і саме так…
Хай Бог мені простить, але я радів, коли на наступний день банки почали вибухати, кришки зносити, а миті по-галицькому огірки нестерпно смердіти…
Так, ось – про східняків. Чому це я згадав. Нещодавно один єпископ запропонував мені поговорити, щоб це було інтерв’ю, він буде питати, а я відповідати…
– А що саме вас цікавить? – питаю.
Єпископ пояснив, що його цікавить ставлення таких, як я, східняків, до церкви…
І ось тут – крапка. Цей поп перестав для мене існувати.
Східняки… Огірки миті по-галицькому…
Якщо уже на те пішло, то я не східняк, а півдняк… Ги! Живу на півдні України – за порогами, на Дніпрі, на Хортиці. У наших традиціях – священик не є якимсь особливим, щоб не можна було йому в пику в’їхати. Тут свої правила – якщо свій, значить, побратим, і не має значення, поп ти чи генерал, і огірки перед тим, як солити, пральним порошком ми не миємо… І дружини – у нас дружини, а не куховарки… єслі шо, шаблею рубають не гірше за чоловіків… Так цо, так цо!
Сьогодні у мене свято – квітчана субота… Напередодні Трійці, перед тим, як з пологового принести додому, мене хрестили.
Мені завжди цей день особливий…
До речі, Петром назвав мене поп, щоб, так розумію, помститися… Щось йому десь, мабуть, не догодили. В родині не хотіли ще одного Петра. Мій батько Петро, і його батько Петро, і діда батько Петро… Тож, сподівалися на Павлика або Казимира. А принесли Петра…
Немає коментарів:
Дописати коментар