Поки їхав у тролейбусі до музею, наслухався – тільки й розмов що про війну. І старі, і молоді – про одне й теж. Кажуть, мовляв, Путін, якщо не сьогодні, то у найближчі два-три дні почне обстрілювати Україну. Дуже сподіваються, що Москва вийде на свій майдан і зірве плани сепаратистів…
Слухав і собі думав, що за таких подій, певно, не доречно розгулювати по музеях. Хотів навіть повернути назад…
Експозиція «Шевченкіана» діє уже другий тиждень. Шкодую, що раніше не побував. Там – Шевченко, наш Кобзар! Враження, ніби поспілкувався з рідним батьком, поговорив чесно й відверто про все, що накипіло, отримав настанови – а сумні думки розвіялись, як й не було.
Правду люди кажуть, якщо у розпачі, читай «Кобзар», там все написано…
Екскурсію мені провела Інга Янкович, старший науковий співробітник Запорізького обласного художнього музею.
У фондах музею близько 250 тематичних творів, а на нинішній «Шевченкіані» експонується 104 з них. Найбільше, звичайно, графіки, здебільшого ілюстрації, є й живопис. В основному це українські художники. Унікальним є автопортрет Тараса Шевченка. Також неповторні ілюстрації Федора Кричевського.
«На панщині пшеницю жала» Софії Караффа-Корбут отримала першу премію на книжковій виставці у Канаді.
Змушують до роздумів малюнки-нотатки Бориса Шаца та «Гайдамаки» Олександра Івахненка.
«Катерина» Карпа Трохименка – ще повна надії і рішучості знайти свого коханого, проте на картині домінує обличчя дитини, на яку чекає дуже тяжка доля…
Серед запорізьких художників – роботи Форостецьких: Володимира та його батька Василя.
«Дівчина у вінку» запоріжанки Тамари Дружини в певній мірі схожа на роботи художників Відродження.
«Шевченко в засланні» запоріжця Юрія Смирнова – непокірний Тарас на фоні пихатих з гордо піднятим підборіддям москалів…
Зрозуміло, краще це все побачити – «наживо» відчути.
Володимир Форостецький. «Молитва за Україну», 1995 р.
Володимир Форостецький. «Козак Мамай», 1998 р.
Тамара Дружина. «Дівчина у вінку», 1995 р.
Леонід Томілін, м.Запоріжжя. «Т.Шевченко», 2006 р.
Юрій Смирнов. «Шевченко в засланні», 1980 р.
Карпо Трохименко, м.Київ. «Катерина», 1951 р.
Петро Сипняк, м.Львів. «Чумацький шлях», 1988 р.
А далі один і той же пейзаж, але написаний різними художниками і в різний час.
Карпо Трохименко м.Київ. «Присмерк на Шевченковій горі», 1942-52 роки.
Петро Сабадиш м.Київ. «Канів. Тарасова гора», 1962 р.
Василь Форостецький. «За що люде гинуть? Того ж батька такі ж діти – жити б та брататься», ліногравюра.
Петро Гончар, м.Київ. «Мати», 2002 р., полотно, темпера.
Василь Форостецький. «Т.Г.Шевченко», 1964 р., літографія.
Борис Шац, м.Київ. «Арешт», 1964 р., «Т.Шевченко у казахів-рибалок», 1964 р., «Повернення», 1961 р.
Василь Лопата, м.Київ. «У неділю не гуляла…», 1989 р.
Надія Носенко, м.Запоріжжя. «Наймичка», 1964 р.
Олександр Данченко, м.Київ. «На Великдень, на соломі…», 1983 р.
Федір Глущук, м.Харків. «Сон», 1963 р.
Олександр Івахненко, м.Київ. Ілюстрації до поеми «Гайдамаки», 1981 р.
Григорій Гавриленко, м.Київ. «Катерина», 1963 р.
Софія Караффа-Корбут, м.Львів. «На панщині пшеницю жала», 1968 р.
Тарас Шевченко. Автопортрет, 1860 р.
Федір Кричевський, м.Київ. «Катерина», 1937-39 роки.
Михайло Дерегус, м.Київ. «Катерина», 1963 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар