Якщо чесно, на бронетранспортері я тільки сфотографувався. Екскурсовода слухав у комфортабельному автобусі, який попереду супроводжував цей бронетранспортер. Ось такий оригінальний прес-тур з використанням військової техніки, приурочений Дню Перемоги, організували для запорізьких журналістів Департамент культури, туризму, національностей та релігій ОДА спільно з Музеєм стародавньої автомобільної та військової техніки, що належить міському автоклубові «Фаетон».
Бронетранспортер осідлали, як й належить, люди озброєні – телевізійники та фотокореспонденти разом з екскурсоводом Валентиною Вініченко. Ми ж, звичайні журналісти, в автобусі слухали Світлану Тараненко, завідувачку відділу науково-освітньої та методичної роботи Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Світлана Володимирівна – одна з авторів експозиції 1941-45 років, що постійно діє у музеї. Брала участь у численних експедиціях, збирала експонати, вивчала документи тощо. Тож, про війну розповідала так, як воно було насправді.
Зрозуміло, кожен з нас сприйняв її розповідь по-своєму. А мені запам’яталося, приміром, те, що артилеристи, які у перші дні війни мали зупинити наступ фашистів під Запоріжжям, були озброєні лише на 25 відсотків. Або ще такий факт. З розповіді мешканки Малокатеринівки, що під Запоріжжям: «Вранці прокинулися, тихо. Дивимося у вікно, а на подвір’ї стоїть німець, рядовий солдат, й по карті намагається з’ясувати місцевість, куди він потрапив…». Тут треба зважити на те, що на відміну від гітлерівців, в Червоній Армії рядові не знали, в якому напрямку вони рухаються, все було засекречено, йшли, куди накажуть, карти мало лише командування…
Крім того, з 22 червня по 18 серпня керівники запорізьких промислових підприємств не відали, що їм робити, і чекали вказівок з Кремля щодо евакуації. Ті, хто намагався вирішувати це питання самотужки, були страчені енкеведистами.
А коли наказ нарешті отримали…
– Дніпрогес уже був підірваний, – говорить Світлана Володимирівна. – Інженери-енергетики підклали вибухівку під рейки трамваю. НКВД під орудою Епова і Петровського помістили вибухівку у турбіни. Всі дев’ять турбін були підірвані та викинуті з гнізда ротори. Втім, самий страшний, трагічний вибув був на греблі через неправильні розрахунки.
Вода, яка вирвалася з-за греблі практично змила лівий берег міста, загинуло десятки тисяч городян, біженців та воєнних. Дніпро почервонів від крові…
Проїжджаючи по вулицям міста, разом з Світланою Володимирівною ми перегорнули практично всі сторінки його історії 1941-45 років. У Музеї історії запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця» оглянули діораму «Нічний штурм Запоріжжя у жовтні 1943 року». А заодно й «Меч Святослава», який віднедавна виставлений у залі діорами «Бій Святослава».
Меч знайшов у Дніпрі у 2011 році місцевий житель Сергій П’янков. Достеменних доказів, що меч належав саме Святославу, нема. Тому й значиться в лапках.
А на завершення прес-туру був Музей стародавньої автомобільної та військової техніки, що належить міському автомотоклубові «Фаетон» імені Леоніда Хлевного.
Музей вперше дав про себе знати у 2008 році. Через три роки обзавівся приміщенням, де була виставлено понад шістдесят одиниць автомобілів різних часів та численна бойова техніка. Причому, все тут в робочому стані. Серед них й ЗИС-6 з установкою БМ-13 – легендарна «Катюша», 1940 року випуску. Таких «живих» на території колишнього СРСР всього дві – в Запоріжжі, а друга – в Музеї політехнічного інституту, що у Санкт-Петербурзі.
Діорама «Нічний штурм Запоріжжя у жовтні 1943 року».
А далі діорама «Бій Святослава» і «Меч Святослава».
І на завершення – Музей стародавньої автомобільної та військової техніки, що належить міському автомотоклубові «Фаетон» імені Леоніда Хлевного, до речі, поки що єдиний в Україні автомобільний музей.
Немає коментарів:
Дописати коментар