Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з Жовтень, 2011

Балкончики

Під цими балкончиками взимку ми дітьми на санках каталися – від «Старої аптеки» вниз на бульвар Вінтера.

Запорозькі козаки

У деяких рестораціях Запоріжжя та на острові Хортиця можна побачити офіціантів у шароварах з «оселедцями»… Не знаю, як кого, а мене це обурює. Ну, скажіть, будь ласка, коли і за яких це часів запорозькі козаки прислужували? Так, на Січі були шинкарі, традиційно – жиди. А на стіл подавали жінки. Але ж не козаки – не воїни. Звідки таке самоприниження?

Вулиця мого дитинства

Знову й знову повертаюся сюди… Як й колись, тротуар все такий же розбитий. Я знаю тут кожну ковбаню. Невисокі парканчики з цегли. Таких тепер ніде не побачиш. Як і раніше, де-не-де цеглинки покриті мохом. Це від вологості – поряд Дніпро. Старі пристарі липи й тополі, клени. Садочки з абрикосами, вишнями, грушами й яблунями… Густо насаджені дерева по обидва боки тротуару зімкнулися над ним дахом – і вулиця більше нагадує довжелезний тунель. В один й другий бік – завжди є світло в кінці цього тунелю.

Валуни

Північна частина Хортиці нагромаджена валунами.
Чорна скеля, Січові ворота (на фото) – ніби обстріляні величезним обтесаним камінням, яке навіки, як кулі, врізалося в скелі.

На дні

За Кічкаською переправою була заснована Перша Запорозька Січ. А не на Байді, як твердять деякі вчені. Адже козаки згуртувалися на Низу, щоб відбивати ясир, який кочівники гнали через Кічкаську переправу – єдине місце в районі порогів, де можна було безперешкодно перейти Дніпро з полоненими.

Краєзнавці

Краєзнавці – дослідники Хортиці. Всіх назвати не зможу, їх чимало. Хочу коротенько розповісти про тих, з яким мені поталанило спілкуватися, разом працювати, товаришувати чи вони якоюсь мірою пов’язані з моєю родиною.

Чубаті половці у вишиванках

На багатьох половецьких кам’яних бабах – вишиванки. Здебільшого, на рукавах, як й на наших українських сорочках. Навіть орнаменти подібні.

Дуб Якова Новицького

У Запоріжжі марно шукати бодай якийсь пам’ятний знак про Якова Новицького. Щоправда, є вулиця… Точніше, провулок на перетині з проспектом Леніна поблизу адміністративного центру міста. Втім, маю великий сумнів, що навіть ті, хто там живе, знають – хто такий Яків Новицький. Була ще меморіальна дошка, яку у 1993 році вивісили на краєзнавчому музеї. Згодом її вкрали. Ось і все.