надвечір дощик оминав
у парку сонячні проміння
й похлюпував
на тротуар
рясне крапління
довкола пусто
ні душі
всі в підземеллі
рятуються від весни
у метрополітені
дощ ось скінчиться
і тоді
сухі й веселі
посунуть люди у свої
житло-оселі
мені ж
нема куди піти
я з Михаїлом
архангелом кам‘яним
архистратигом
до неба зводжу я мольбу
очисти зливой
і серце зранене
зціли
коханням щирим
10 травня 2009
09 травня 2009
Пані лікарка
Моя мама.
В училищі, зробила перманент.
Добре, що встигла сфоткатися, бо педагоги змусили змити і заплести косички…
В училищі, зробила перманент.
Добре, що встигла сфоткатися, бо педагоги змусили змити і заплести косички…
09 березня 2009
Жінка в чорному на Чернечій горі
У Каневі від тутешніх старожилів можна почути різні історії щодо Чернечої гори, зокрема, й про жінку в чорному, яка після переховання Шевченка поселилася там і майже щодня ходила на Тарасову могилу, а коли померла, її поховали неподалік…
Хто ця жінка в чорному?
Ликера. Називають її. А втім, хтозна…
Хто ця жінка в чорному?
Ликера. Називають її. А втім, хтозна…
17 лютого 2009
Звідки беруться діти
Кажуть, філологи довго не одружуються, бо начитаються отієї романтики і потім …ніяк не можуть змиритися з реаліями життя, здебільшого так ніколи й не спускаються на землю – пурхають собі з хмаринки на хмаринку.
Діти лікарів теж не такі, як всі – забагато знають.
В мені змішалося одне й друге – злилося до купи несумісне.
Діти лікарів теж не такі, як всі – забагато знають.
В мені змішалося одне й друге – злилося до купи несумісне.
27 квітня 2008
23 березня 2008
15 листопада 2007
Сині очі, чорні брови...
Оксана йшла парком. Дивиться – а на зустріч знайоме обличчя. Сині очі й чорні брови! Вона й досі в них закохана.
– Андрію! – вигукнула вона.
Андрій відразу не впізнав. Затримав погляд, певно, намагався згадати, хто ця жіночка, що його кличе.
– Ой, – нарешті промовив, – Оксано, це ти? Тебе не впізнати. Змінилася…
Оксана тільки-но хотіла нагадати, що його очі й брови на неї діють як гіпноз і що… Аж раптом до Андрія підбігли два хлопчики.
– Андрію! – вигукнула вона.
Андрій відразу не впізнав. Затримав погляд, певно, намагався згадати, хто ця жіночка, що його кличе.
– Ой, – нарешті промовив, – Оксано, це ти? Тебе не впізнати. Змінилася…
Оксана тільки-но хотіла нагадати, що його очі й брови на неї діють як гіпноз і що… Аж раптом до Андрія підбігли два хлопчики.
Підписатися на:
Дописи (Atom)