Показ дописів із міткою голодомор. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою голодомор. Показати всі дописи

23 листопада 2013

Пам'ятаємо...


Коли закінчився молебень, люди залишилися на своїх місцях, стояли і мовчали…
Мовчали довго, мабуть, хвилин п’ятнадцять… Не знаю, як хто, а я не міг зрушити з місця – нахлинуло всього й потрохи, боляче за людей, які загинули від голодомору – навмисного винищення радянськими окупантами українців лише за те, що українці, але пеком пекло ще й те, що відбувається зараз…

05 січня 2013

Індус

Сусід дід Іван Сибіряк у 45-у пригнав отару овець. Казали, з Сибіру. Тож й діда тому називали сибіряком. Насправді його прізвище Красницький. А вівці – це нібито той скот, який перед німцями, як казали, евакували до Сибіру. До Сибіру чи ні, але деякий скот повернули.
Отару овець Сибіряк гнав разом з Ботанкою, здоровенною німецькою вівчаркою.
Ботанка привела двох цуценят. Чорного дід Сибіряк комусь віддав, а друге руденьке дісталося моїй мамі.

Рождество Твоє, Христе, Боже наш

Голодомор 1946-47 року… Після війни совіцька влада сплановано випробовувала голодом українських дітей, жінок, стариків. Чоловіків, сотні тисяч, Москва винищила раніше, восени 1943 року під час форсування Дніпра. Це було так зване «искупление кровью» лише за те, що українці перебували на окупованій території. Вердикт Жукова: «…все хохльі – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войньі, придется ссьілать в Сибирь!»