Перейти до основного вмісту

Хортиця. Перший день літа


Червень набирає обертів. Із самісінького ранку – спека…
Був на Хортиці, на семінарі. Якби не це, то навряд чий ото посунув пектися під сонцем. Втім, не шкодую – поспілкувався з друзями…
Додому в черевиках і шкарпетках приніс мабуть зі жменю насіння. На балконі довго виколупував. Прага до життя – насіння так міцно вцупились в тканини, що й не вирвеш – це щоб їх транзитом перенесли в іншу місцевість, й там прорости.
Тепер проростуть – у мене під балконом.


А на Хортиці, не зважаючи на непомірну спеку, красиво – цвіте медова трава, і пахне медом… і людьми, – вони сьогодні тут ледь не під кожним кущиком.


Про семінар - на Depo.ua
Зворотній бік Чорного каменю: Про що віщують валуни запорізької Хортиці

Про найдавнішу історію людства та про не таку вже далеку історію України красномовно мовчить каміння Хортиці, але тим, хто готовий слухати, валуни та брила заповідного запорізького острову можуть розповісти чимало

Ті, хто вміє розмовляти з древнім камінням, готові уважно слухати його історії та прагнуть дізнатися більше, зібралися першими, дуже спекотними, вихідними червня на виїзний семінар Інституту сакральної географії. Засідання відбулося просто неба, на Хортиці.
Інтерес до таїн місцевого каміння виявили майже два десятка запоріжців - здебільшого, краєзнавці, а також містяни, що відгукнулись на оголошення про семінар в соцмережі. Попри спеку, учасники семінару терпляче долали пагорби та гранітні валуни, щоб оглянути сакральні кам’яні об’єкти. Щоправда, таких артефактів на Хортиці зовсім мало. Практично все було по-варварськи знищено за радянських часів.
Сьогоднішній кам’яний ландшафт північно-східної частини Хортиці, що навпроти Дніпрогесу, залишається мовчазним свідком трагедії, яка сталася 18 серпня 1941 року, коли за наказом Сталіна була підірвана гребля. Достеменно невідомо, скільки загинуло людей: за одними джерелами – двадцять, за іншими - сто тисяч.
Руйнівна хвиля не оминула й Хортицю. За словами краєзнавця Юрія Вілінова, в острів влучив потужний гідравлічний удар. Міць води, що вирвалась з підірваної греблі, була настільки нищівною, що "обчесала" каміння. Й понині на валунах з боку Дніпрогесу не зростає мох, а мав би, як належить, рясніти на їхніх північних боках.
Утім, вщент хортицькі валуни, серед яких, вочевидь, й сакральне каміння древніх людей, були майже повність знищені задовго до підриву греблі. З початку 1930-х років граніт з острова постачався на будівництво "тіла" греблі Дніпрогесу. Орудували безжалісно: попри заперечення істориків, підривали скелі та рубали валуни.
Дивом вцілили лише сім каменів з петрогліфами. Уже на початку 2000-х їх із берега Дніпра підняли на гору. Відтоді вони експонуються у внутрішньому садочку музею Історії запорозького козацтва. Найвідоміший серед них – Чорний камінь.
Уперше про Чорний камінь згадує краєзнавець Яків Новицький. У збірці "Про скарби Хортиці" він переповідає розповідь літнього рибалки. Той каже, що камінь лежав біля "голови" верхньої частини Хортиці і був "увесь списаний" з вказівкою про скарб. Відповідно до свідчень рибалки камінь лежав там десь у 1820 році. Але за півсторіччя про нього вже не було ані слуху, ані духу. Рибалка припускав, що камінь був або засипаний піском або його "потягнули".
Наступного разу Чорний камінь "виринув" у 1960-х роках, його знайшли краєзнавці. Але ще з десяток років про це знало лише обмежене коло людей. Уперше інформацію про знахідку оприлюднили у місцевій газеті лише у 1975 році.
Як й всі інші величезні кам’яні брили Хортиці, Чорний камінь був принесений Дніпром з півночі, коли танув льодовик. Певний час вважалося, що на Чорному каміні зображена карта Хортиці. Утім, це не так. Дослідник Вілінов, скориставшись абеткою, що її склав за петрогліфами Кам’яної могили відомий її дослідник Кіфішин, розшифрував напис на Чорному камені. Петрогліф він переклав, як "сухур" - "короп". В одному з гротів Кам’яної могили Кіфішин прочитав "сухур-алаль" - "короп, що зав’язує сім’я". Отже, Чорний камінь, ймовірно, свідчить про божество Хортиці - "коропа". Хтозна, але дуже подібний до цього петрогліфа - відомий ієрогліф з Чатал-Гююк, що в Туреччині, також означає рибу.
Чорний камінь з написом "сухур" (ліворуч) та з подібний ієрогліф з Чатал-Гююк (праворуч)
Найбільше інтригуючим, як зізнається Вілінов, було побачити зворотній бік Чорного каменю. Коли його підняли, щоб перемістити до музею, з’ясувалось, що під низом брила "гола-голісінька", немає ніяких позначок. А це означає, що камінь лежав незрушно тисячоліттями. Поруч із Чорним каменем тоді було знайдено й уламок черепочка епохи бронзи. Це ще раз підтвердило час появи петрогліфа, що його намалювали древні мешканці Хортиці.
Неподалік біля так званої "печери жерця" або, за другою назвою, "притулку рибалки", краєзнавці віднайшли ще шість камінів з петрогліфами. Нині вони також перенесені до музею.
Інше ж хортицьке каміння ще чекає свого часу, аби розповісти неймовірні історії з глибини віків. Краєзнавці не втрачають надію віднайти на острові інші артефакти.





Юрій Вілінов показує місце, де тисячоліттями лежав Чорний камінь




"Печера жерця", де були віднайдені шість камінів з петрогліфами

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хортиця. Новорічне

Нарешті я - на Хортиці. Майже чотири місяці не був тут…

Виноградний Спас з трьома яблучками

Як швидко промайнуло літечко-літо…
Уже й Спас.

Хортиця. Прокидається сон-трава, і ніяких аномалій

Лютий – зовсім нелютий… Майже повсюди уже квітнуть первоцвіти. Вчора побачив у Facebook світлини з пролісками і шафраном з Національного природного парку «Бузький Гард», тож рванув на Хортицю. Якщо у долині Південного Бугу цвіте, а це майже поряд, значить, має бути і у нас. Як таке пропустити?