Квітне білим цвітом грушка Жінки в чорному, що наставила роги Тарасу Шевченку


Біля запорізької легендарної нині вбраної білим цвітом Груші Шевченка квітне й грушка Ликера. А ось, грушка Оксана всохла.

Запорізька Груша Тараса Шевченка – місце, так би мовити, намолене. Тут, середмістя, під легендарною старою грушою постійно збираються місцеві просвітяни та митці – читають вірші Тарасові та власні, співають пісні. Ця груша – історична пам’ятка. За переказами, Тарас Шевченко влітку 1843 року (за іншим джерелом у 1842 році), коли мандрував Дніпровими порогами та на Хортицю, квартирував у старого запорозького козака Прокопа Булата. Разом з його сином Романом, до речі, однолітком Тараса, ходив на Хортицю. А через спекотні ночі ночував у альтанці під грушою.
Козацьке селище зруйновано, ніц не лишилось. А ось, груша вціліла. Щовесни рясно квітне, плодоносить.





Декілька років тому поряд зі старою грушою проросли два деревця. Просвітяни, що тут постійно бувають, упорядковують територію тощо, одну з грушок назвали Оксаною Коваленко – на честь першого дитячого кохання Тараса. А другу – Ликерою Полусмак, з якою Шевченко мав намір одружитися, а та йому наставила роги.


Грушка Оксана – всохла. Певно, іншого й не скажеш: «Кохайтеся чорноброві, та не з москалями…»


А ось, грушка Ликера – росте та квітне, щоправда, ще не плодоносить. Просвітяни на нею щороку чорну шальку чіпляють, бо вона, мабуть, спокушає свій гріх.


Ликера Полусмак (Полусмакова) – наймичка Карташевських. Її цінували за майстерність добре вишивати. Шевченко до неї залицявся. Перший букет степових квітів Ликера зневажливо кинула під паркан. Вимагала панських дарунків. Кавалер й розвісив вуха, бо дуже хотів мати сім’ю, дітей. Попри застереження друзів, визволив її з кріпацтва та перевіз до Петербурга, винайняв квартиру, купив модний одяг… і застукав кралю у ліжку з вчителем, якого найняв вчити її грамоті.

На старість років Ликера чи то зовсім здуріла, хтозна, та вбралась у все чорне й поперлась до Канева. Так в чорному весь час й ходила. Квартирувала неподалік від Чорної гори та вишивала чорними нитками рушники, розстилала їх на могилі Шевченка та голосила. Так й померла, там й похована.





Можливо, у Запоріжжі грушка Ликера переживе й стару Грушу Шевченка. Але повіку їй носити чорне.

Коментарі