Роксоланія


Царство войовничих вершниць шукали повсюди на Землі, навіть, коли відкривали Америку, річку назвали Амазонкою…

Слово “амазонка” ймовірно походить від іранського “ha-mazan” – “жінка-воїн”, або від “a-masso” – “недоторкана” (для чоловіків). Ще за одним, грецьким тлумаченням, “безгруда”. Хоча насправді етимологія назви амазонок невідома. Так само, як не відомо, звідки це плем’я войовничих вершниць походить – з яких країв вони прибули в Царську скіфію. Дослідники це намагалися з’ясувати, починаючи із середніх віків, коли поширилися легенди про амазонок. Їхнє царство шукали повсюди на Землі, навіть, коли відкривали Америку, річку назвали Амазонкою. А таємниця, ймовірно, причаїлася на Запоріжжі. Артефактами, що свідчать про амазонок, можна побачити в обласному краєзнавчому музеї. Тут, у залі археології, зокрема в одній з вітрин, де експонуються жіночі прикраси скіфів: оздоблений золотими бляшками головний убір, люстерко, гребінь тощо – розміщене також й намисто амазонок.


“Це намисто зі скіфського ґрунтового могильника, що в районі села Скельки, де вперше на території нашої області були виявлені поховання жінок зі зброєю, яких називають амазонками”, - каже завідувачка відділу історії краю обласного краєзнавчого музею Зоя Попандопуло.
Скіфський ґрунтовий могильник IV-III століть до нашої ери, що між селами Скельки та Маячка Василівського району, ще у 1957 році розпочав досліджувати відомий запорізький краєзнавець, археолог-розвідник Олександр Бодянський.
Як відомо, радянська влада, коли затоплювала Великий Луг та Дніпрові плавні, унеможливила будь-які археологічні дослідження. Попри волання науковців, їх нікого туди не пустили. Греблею Каховської ГЕС, що спорудили на забаганку Сталіна, утворили Каховське водосховище. Водами цього штучного моря були знищені історичні та легендарні землі - площею понад дві тисячі квадратних кілометрів. Археологам для досліджень лишилося лише новоутворене узбережжя довкола водосховища на території Херсонської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Тоді ж, наприкінці п’ятдесятих років, науковці тут провели декілька археологічних розвідок. З боку Запорізької області, зокрема у Скельках, скіфське поховання віднайшов Олександр Бодянський. Більш ретельно цей ґрунтовий могильник досліджували у дев’яностих роках.
“Після Бодянського там ніхто не копав. Могильник руйнувався водами Каховського водосховища. Важко уявити, яку кількість поховань змило зсувами. У 1993 році наш музей організував туди експедицію. Дослідження тривали одинадцять років. Я розкопала 54 поховання”, - розповідає Зоя Попандопуло. За її припущеннями, ці жінки брали участь у допоміжних військах, або ж були мисливцями. “За історією минулого, у багатьох народів Африки та Азії жінки часто були в охороні царів, воєнних начальників тощо. Те, що пишуть, що вони видаляли собі праву грудь, як ми це доведемо? До того ж, у могильнику захороненні і жінки, і діти, і чоловіки. Отже, ці жінки не весь час скакали на конях. У них були свої дома, свої поселення, тобто у військові походи йшли ті жінки, які були вільні від домашніх турбот - в яких не було дітей. А крім того, коли з поселення уходили всі чоловіки, жінки озброювалися, бо мусили захищати свої маєтки від тих же надокучливих кочових сусідів. Також вони були мисливцями”, - вважає археолог. За її словами, у могильнику було віднайдені чотири сімейні усипальниці, а здебільшого - поховання типу катакомб. Їх відкривали, щоб покласти туди небіжчика, при цьому попередній кістяк відсували у бік, під стінку. Неторкнутою лишали голови. “Хоронили за сімейним та соціальним статусом, що можна визначити за кількістю намиста та зброї. Там були й звичайні ями, бідні. Приміром, одну ритуальну поховальну амфору розбили та розложили її частини у різні могили. Коли ми зібрали ці черепки, у нас ця амфора “склеїлась”. Ймовірно, вона належала бідним”, - розповідає Зоя Попандопуло. Тож, вона не береться стверджувати, що ці жінки-воїни мешкали окремо від чоловіків. У даному випадку, таких фактичних даних немає. “Вони одягалися, як і всі жінки скіфів. Одяг не зберігся. Важко сказати, були вони у штанях чи у платті, але, коли жінка сідає на коня, вона мусить вдягти штани”, - запевняє археолог.
Зі всіх речей амазонок, віднайдених у скіфському ґрунтовому могильнику Скельок, в музеї експонується лише намисто. Інше – у сховищі, чекає свого часу. “Показую лише намисто. Ці жінки носили прикраси і на шиї, і на руках. Залежно від свого соціального статусу. Жінки-воїни були самодостатні. Адже прикраси виготовляли греки і “продавали” скіфам, тобто, якщо сучасною мовою, міняли по бартеру. А таке могла собі дозволити заможна людина”, - стверджує археолог. Докладніше про цю археологічну експедицію можна дізнатися з монографії “Скіфський ґрунтовий могильник Скельки”, нещодавно виданої Зоєю Попандопуло.


За прадавніми переказами, у запорозькі степи амазонки потрапили по морю. Геродот у четвертій книзі своєї “Історії” оповідає, як елліни перемогли войовничих вершниць у битві при Фермодонті, а захоплених бранців вивезли з собою – “на трьох кораблях було стільки амазонок, скільки могли взяти в полон”. Проте, войовничі панночки повбивали еллінів. Управляти вітрилами вони не змогли, не знали як, тож безпорадно бовталися морями, поки кораблі вітром та хвилями не принесли до Берегів Меотійського озера, у бухту Кремни. Нині це гавань на Азовському морі поблизу села Ботієве Приазовського району Запорізької області. До речі, тут археологи віднайшли скіфське поселення тих часів, VII-III століть до нашої ери. А приазовське Ботієве від придніпровських Скельок відділяє відстань у п’ятдесят кілометрів.
Отже, у бухті Кремни войовничі вершниці вийшли на берег, щоб надалі почуватися у небезпеці, їм потрібні були коні. Відбити у скіфів не вдалось, хлопці дали належну відсіч, а коли з’ясували, що то жінки, закохалися у них. Паночки щиросердно відповіли навзаєм, але наказали кавалерам спершу попросити дозволу у батьків, щоб жити за межами Царської скіфії. Побравшись, подружжя скіфів та амазонок поселилися на землях за річкою Танаїс – сучасним Доном.
Через деякий час діти скіфів та амазонок, які себе називали роксоланами, повернулися на землі своїх пращурів, у Царську скіфію. Матері дітей царських скіфів – царські матері, або цар-мати – савромати, як і їхні пращурки, вміли припікати собі грудь, щоб та з віком не збільшувалася, а її сила “входила” у правицю та плече, і було зручно стріляти з лука. І хлопчиків, як стверджує Геродот, вони не вбивали. За гіпотезою запорізького краєзнавця Володимира Шовкуна, за давнім звичаєм, роксолани кохалися після весняного рівнодення на повний Місяць, тож діти народжувалися у них у листопаді-грудні, і ті з немовлят, що виживали у холодну пору року, ставали воїнами – захисниками свого краю. Приміром, у війні з персами під орудою “царя всіх царів” Дарія, який завоював весь світ, амазонки були союзниками скіфів, і у 512 році до нашої ери разом перемогли загарбника. А уже в “нашій ері” амазонок – савроматів – деякі сусідні країни стали називати сарматами, і аж до часів Речі Посполитої, край запорозьких козаків – “благородних дикунів” – йменували Сарматією, а територію зокрема нинішньої Запорізької області – Роксоланією.

На Depo.ua Як на Запоріжжі скіфи з амазонками кохалися

Коментарі