Як на легендарній Хортиці сакральність перетворили на козацьку “перемогу соціалізму”


Історично, за всіх часів і народів, за винятком кількох останніх сторіч, Хортиця була островом святилищем, сакральним місцем, куди люди приходили поспілкуватися з Богом (як би вони його не називали).

Національний заповідник на легендарній Хортиці, яку сплюндрували “катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися”, сьогодні, 18 вересня, відзначає 51-у річницю від дня створення. Можна сказати, має день народження.
Хортиця – унікальний заповідник. Перш за все тим, що він замкнутий, тобто зі всіх сторін оточений водою: Старим Дніпром та Новим. Мало того, розташований середмістя. На Хортиці росте понад тисячу видів рослин, з яких 15 відсотків є ендеміками, тобто збереглися тільки на острові. А ще тут водяться козулі, кабани, зайці, лисиці, сотні видів птахів тощо.
Ландшафт острова – різноплановий: ліси, степи, річки, озера, пагорби та яри. Неперевершено красиві скелі Хортиці, яким 2,5 мільярди (!) років. Можна вважати, що ми їх бачимо такими ж, якими вони були за часів створення Світу. У будь-якому разі, ровесників хортицьких скель нема більше ніде на планеті Земля. Вони – частина Українського кристалічного щита, що є найдавнішою ділянкою протоматерика Мегагеї. Коли утворювалися ці скелі, на Землі ще не було навіть кисневої атмосфери.
Хортиця віками намолене місце, тому на острові неймовірно потужна позитивна енергетика. Переважна більшість запоріжців закохані у свій острів, які б негаразди не траплялися в місті, які б пройдисвіти не потрапляли до владних кабінетів, як би не смерділи місцеві заводи, саме Хортиця дає надію на краще і надихає на зміни. Запоріжці, зазвичай, кажуть: “Який би поганий настрій не був, а коли приходиш на Хортицю, він зникає, ніби й не було, душа наповнюється світлими помислами…”
Щодо офіційного визнання – в якості заповідної території, то шлях до нього у Хортиці був скрутним. Повноправно національним заповідником Хортиця стала уже в Незалежній Україні - 6 квітня 1993 року за постановою Кабміну України №254. Проте перші спроби захистити запорізький острів від нищення були зроблені у середині минулого сторіччя, коли під час будівництва Каховської ГЕС, води новоствореного водосховища, затопили Великий Луг, а разом з ним південну, плавневу територію острова. Тоді, до речі, за сперечання, що не можна споруджувати ГЕС та греблю на пісках Каховки, Сталін розстріляв вісьмох фахівців гідробудівної галузі, 25 відправив до концтабору.
Після смерті Сталіна та зміни влади у Кремлі українці відважилися звернутися з “чолобитною” про визнання Хортиці важливим об’єктом природної, культурної та історичної спадщини. За переконанням фахівців, це єдине, що хоч якось мало захистити острів від знищення. У 1958 році Хортицю оголосили пам’яткою місцевого значення, а у 1963 році надали статус республіканської. Через два роки, 18 вересня 1965 року, Хортиця стала заповідником.
Доповідну записку для ЦК (центрального комітету компартії України) про необхідність надання Хортиці заповідного статусу готував провідний історик, на той час – заступник голови уряду України Петро Тронько. Апелював до того, що Україні належить увічнити пам’ятки козацької доби та створити в Запоріжжі на Хортиці державний історико-культурний заповідник. 31 серпня, як стверджували очевидці, ЦК КПУ в повній тиші вислухав доповідь Тронька. Але провладні комуністи не поспішали з висновками, чекали вказівок першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Як не дивно, “перший” дозволив, а також висловив надію, що “внаслідок проведення великої й цілеспрямованої роботи буде створений величний меморіал, гідний славного історичного минулого українського народу”. Постановою Ради Міністрів України № 911 від 18 вересня 1965 року “Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорозького козацтва”, острів Хортиця був оголошений Державним історико-культурним заповідником.
За рішенням уряду, ухваленим комуністами, на тій частині острова, що навпроти Дніпрогесу, передбачалося розбити “тематичний садово-декоративний” парк зі скульптурами козацьких діячів Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Сірка та інших. У центрі парку належало спорудити монумент-панораму, присвячену історії запорозького козацтва, а довкола, в численних урочищах, скульптури на теми: “Прибуття селян на Запоріжжя”, “Козацька рада”, “Прибуття Богдана Хмельницького на острів Хортиця”, “Розправа з польською шляхтою” та тому подібні. Крім того, на одному з пагорбів біля Дніпрогесу було наказано поставити бронзову скульптуру “Козаки в дозорі”. Мало того, міст на Хортицю, що планували спорудити, треба було також прикрасити скульптурами козаків.
“Рішення партії” розпочали втілювати в життя, але... “Всі, хто був причетний до створення Хортицького козацького заповідника: М. Киценко, С. Кириченко, колектив заповідника, київські вчені і митці, що так чи інакше були пов’язані з реалізацією урядової програми УРСР щодо козацтва, перебували під подвійним контролем. Перший - офіційний - відділ пропаганди й агітації обкому КПУ, а другий - нелегальний - обласного управління КДБ”, - стверджує перший директор заповідника, що очолював його у 1970-1979 та 1981-1984 роках, Арнольд Сокульський. Перерва в його директорстві була пов’язана зі звільненням “за власним бажанням” та призупиненням будівництва музею.
Справа в тому, що у вересні 1973 року ЦК КПУ скасував своє попереднє рішення щодо козацтва та наказав спорудити на Хортиці “музей історії міста” з відображенням “революційної боротьби за встановлення радянської влади” та “перемоги соціалізму”. На місце “Козаків в дозорі” рекомендували встановити монумент “Дружби народів СРСР”. Музей також змушували перейменувати у “Дружбу народів”. Утім, директор заповідника виявився “неслухняним”…
По повернення на директорську посаду у 1981 році Арнольд Сокульський продовжив споруджувати музей, і попри все, правдами й неправдами “просував” козацьку тематику. 14 жовтня 1983 року перша черга музею була відкрита, а лише 1988 року, уже після Сокульського, закладу повернули статус музею запорозького козацтва.
До створення на острові музею та упорядкування заповідника долучилося чимало людей – справжніх патріотів краю, всіх не перелічити. Долі кількох з них - через надмірне та наполегливе намагання захистити та зберегти Хортицю - були зламані сфабрикованими кримінальними справами.
Незважаючи на начебто “розкрученість” острова, в уяві більшості українців, і тих що були, і тих що ніколи не були тут, існує якась несправжня – міфічна Хортиця. Її пов’язують виключно с козацтвом, туристи шукають тут “700-річний запорізький дуб, під яким Іван Сірко писав листа турецькому султану”, сліди першої Запорозької Січі, Тараса Бульби. Хоча, насправді, народний герой Франції і легендарний кошовий отаман Іван Сірко під дубом листи не писав (сам дуб, який мають на увазі туристи, теж знаходиться не на Хортиці). Мало того, Тарас Бульба – літературний герой, вигаданий Гоголем, на Хортиці ніколи не був. Так само, як і Січі на Хортиці ніколи не було – жодної зі всіх. Хортиця пов’язана з козацтвом, як святиня, але “колиска” запорожців трохи нижче за течією Старого Дніпра. Гоголь не міг цього знати, бо на Запорожжі ніколи не був. А нинішній Козацький лан на Хортиці насправді був виритий під час Другої Світової війни. І таких помилкових уявлень про Хортицю просто безліч.
Утім особливо неприємно те, що і сьогодні, як за радянських часів, Хортицю намагаються ототожнювати виключно з козацтвом, хоча сутність і значення острова набагато ширше і глибше. “Тривалий час острів Хортицю подавали як “колиску Запорозького козацтва”. Саме це визначення – і тільки воно! – півстоліття тому лягло в основу надання йому статусу заповідного. Насправді ж усе виглядає набагато ширше, глибше, повніше й проникливіше. Не позбавляючи Хортицю права причетності (саме причетності, не більше!) до Запорозького лицарства, давно пора упевнено й голосно говорити про острів, як про унікальне, єдине в світі природне і сакральне середовище з неабияким історичним наповненням, створене Всевишнім і подароване українському народові для високої місії і мети”, - наголошував директор заповідника 2005-2007 років Костянтин Сушко, який, до речі, теж поплатився шитою “білими нитками” кримінальною справою за намагання захистити Хортицю.
На думку Сушка, до головних історичних пам’яток Хортиці варто віднести комплекс святилищ пізньої бронзи, яких на острові близько двох десятків. Половина з них відкрита, інші чекають свого часу. Це первісні храми, тобто святилища-капища, зведені з грубо оброблених кам’яних брил, на зразок британського Стоунгенджа. Крім того, кілька груп святилищ та курганів пролягали ланцюжком вздовж острова: від його західно-північної частини до “нижньої голови”. Одна з цих груп була відтворена. Це Скіфський стан на Зоровій Могилі.
За переконаннями Костянтина Сушка, настав час відтворити і реставрувати весь цей комплекс, і створити на острові унікальний музей просто неба – музей Острова-святилища. “Хортиця… насправді уособлює собою неповторний гігантський храм просто неба, на якому в усі часи його історії люди не мешкали у значній кількості, а лише бували, щоб поклонитися Всевишньому… У цьому напрямку й слід розвивати заповідник, і тоді ми не лише досягнемо неабиякого результату у заповідній справі, а й посприяємо зміцненню національної свідомості не лише етнічних українців, а й усіх громадян нашої Вітчизни”, - вважає Костянтин Сушко.
Проте поки Хортиця лишається у своєму попсово-радянсько-козацькому статусі. І як тут ще раз не процитувати єдиний спогад Тараса Шевченка про острів з листа наказному отаману чорноморських козаків Якову Кухаренку, датований 26 листопада 1844 року: “І на Хортиці, і скрізь був, і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися…”

На Depo.ua “Щоб вони переказилися”: Як легендарну Хортицю сакральності позбавляли

Коментарі