Сльози із соплями по знищеній Запорозькій Січі


Запорізький міський парк Дубовий гай. Ще у шістдесятих роках минулого століття тут налічували сотню старих дубів. Тепер їх наполовину менше.
250-270-річні дуби ростуть рядами. Зважаючи на це, за припущенням запорізького краєзнавця Анатолія Сокура, ці дуби посадили запорозькі козаки: або у 1734 році, коли вийшли з-під хана, або ж, що більш ймовірно, у 1829 році, повернувшись з-за Дунаю. У будь-якому разі, саджали дуби козаки в пам’ять про знищену Запорозьку Січ, і за переказами, зі сльозами на очах...

Запорозька Січ у всіх чомусь асоціюється з Хортицею, і в уяві малюють собі, як москалі штурмують острів. Насправді ж, на Хортиці ніякої Січі ніколи не було, а козацьку вольницю знищили не за один день.
У1775 році за наказом Катєріни II була остаточно ліквідована Запорозька Січ, точніше, Нова Січ, або Підпільницька, розташована на півострові на річці Підпільній, притоці Дніпра (нині Дніпровська область). 15 (4) червня вояки (66 тисяч осіб та півсотні гармат) під орудою Петра Текеля та Федора Чорби (обидва серби) оточили Нову Січ, а наступного дня, 16 червня (5), зруйнували. Обидва після ліквідації отримали землі на Січі. Зокрема, Чорба - Гуляй-Поле, близько 24 тисяч десятин. До речі, генерал Чорба на ліквідацію Січі прибув з Казанської губернії після придушення повстання Омеляна Пугачова (жовтень 1773 року).
Всього ж було сім Запорозьких Січей. Перша – Томаківська, яка проіснувала майже десятиліття до 1593 року, і Дмитро Вишневецький до Першої Січі немає ніякого відношення. Нинішній острів Байда, де збереглися залишки замка Вишневецького, островом став у 1845 році, коли його під час весняної повіни води Старого Дніпра відірвали від правого берега. Крім того, Вишневецький був одноосібним володарем, а не обраним отаманом. Його замок на правому березі Старого Дніпра, навпроти Хортиці, ніде у тогочасній хроніці не значиться як козацький.
Певно, за часів Вишневецького, незалежно від нього, самотужки організовані війська козаків орудували на Малій Хортиці, відбиваючи ясир перед Кічкаською переправою. У Військо Низове вони зорганізувалися на Томаківській Січі. Далі били: Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1639-1652), Чортомлицька (1652-1709), Олешківська (1711-1728) і Нова Січ (1734-1775). Всі вони – за Дніпровими порогами, тому й називаються Запорозькою Січчю.
Знищення Запорозької Січі розпочалося після поразки Івана Мазепи…
Запорожців під проводом Костя Гордієнка - за підтримку Івана Мазепи та перехід на бік шведів – царський уряд звинуватив у зраді. 25 травня (14) 1709 року Запорозьку Січ розгромили вояки під орудою полковника Яковлева. За наказом Петра I козакам рубали голови, навіть з могил виривали, щоб козацьким кістякам відтяти голови.
У 1710 році козаки заснували Січ при впадині в Дніпро річки Каменки (Херсонщина), яку майже відразу за наказом Петра I зруйнували війська гетьмана Скоропадського та генерала Бутурліна.
Наступну Січ, у 1711 році, козаки заснували у межах Османської імперії. Олешківська Січ знаходилася під владою Османської імперії до 1734 року. Втім, московська імперія дісталася й до неї – взяла не силою, а хитрістю, запропонувавши козакам повоювати з Туреччиною. У березні 1734 року козацтво передислокувалося на берег річки Підпільної, і поблизу колишньої Старої Січі утворили так звану Нову Січ. А влітку Лубенський договір закріпив владу московської імперії на території Війська Запорозького Низового.
Після остаточної ліквідації Січі у 1775 році, п’ять тисяч запорожців переселилися на підвладну Османській імперії територію гирла Дунаю, і там облаштували Задунайську Січ.
Півтори тисячі «патріотів» на чолі з Йосипом Гладким у 1829 році, щоб не воювати проти москалів на боці Туреччини, під Ізмаїлом втекли із Задунайської Січі, прихопивши з собою скарбницю та канцелярію. Через зраду Гладкого османці стратили близько двох тисяч козаків разом з наказним гетьманом Баланом, а січові укріплення та церкву спалили.
Швидше за все, ватага «патріотів» Гладкого – у сльозах із соплями – саджали ці дуби, коли повернулися на Запорозьку Січ і побачили, що від неї не лишилося навіть спогадів.
Ці ж «патріоти» оголосили Гладкого зрадником і прокляли…











А це місце, де ріс Дуб Махна.

Коментарі