Де народився, там й згодився


Про «строй позора» уже розповідав тут, на болозі, щоправда, потім видалив… Але, зважаючи на нинішні події, воно мені «свербить», тому мушу повторити.

Перші три класи – був круглим відмінником, тож, коли мама закінчила медінститут і приїхала працювати до Запоріжжя, мене віддали у четвертий клас російської школи.
На той час у Запоріжжі всі школи були російськими, і лише дві українські, причому, англо-українські. Але у мене вдома вирішили, що краще – російська, «бо ж дитині вступати до вузу»… А саме – до медінституту – мама вважала, що я буду лікарем, і тільки лікарем. І якби не лікарня замість четвертого класу, певно, що так би воно й сталося…
Початкова школа у мене була українська. Російську не вчили. З дідусем якось, ще до школи, читав газету «Известия», ото й все. І був впевнений на всі сто відсотків, що диктант з російської мови напишу на відмінно.
Це було на початку вересня, навчальний рік тільки-но почався.
Вчителька: Лідія Іванівна (прізвища не знаю), поважна фронтовичка і комуністка, вся в медалях та орденах, ще й за національністю литовка – урок розпочала з мого диктанту. Зошит пронесла між рядами, щоб кожен міг побачити. Диктант невеликий, пів сторінки, і весь по моєму синьому розмальований червоним, і внизу – здоровенна одиниця.
Потім Лідія Іванівна наказала всім учням вийти до коридору. Туди ж вивели й інші четверті класи. Так розумію, Лідія Іванівна сценарій заздалегідь узгодила з колегами.
Учнів вишикували у дві шеренги, мене поставили по центру, щоб всім було видно, і говорили про мій диктант. А «на десерт» «виховного процесу» мене прогнали через «строй позора». Діти хором під орудою вчительок сканували: «Позор!»… Плювали, штовхали, підставляли підніжки, я падав, піднімався і до кінця коридору дійшов…
І більше нічого не пам’ятаю.
Наступного дня опинився у лікарні, і цілий рік, до травня, пролежав під крапельницею…
Хотіли залишити в четвертому класі на другий рік, але мама відвела у іншу школу, у п’ятий клас. І почав опановувати російську мову – багато читав, у потаємний зошит записував словосполучення…
А про «строй позора» батькам розповів уже, коли почав працювати.

…Нещодавно чув від одного чоловіка, що, якби всі ми, в Україні, одночасно вдягли вишиванки та й вийшли на вулиці, сталося б диво… Мовляв, у вишиванках закодована надзвичайна сила. Але візерунки на сорочках без нашого Слова безсилі. «Спочатку було Слово!» А тепер, на жаль, скрізь, куди не ткнись, балакають по-кацапському, навіть більше, аніж до війни. Тому вишиванки й не діють.

Коментарі