Хортиця. Ще зійде Сонце...


Рік тому здавалося, що гірше й бути не може… А тепер уже навіть «Гей, плине кача» не грають. І буде ще страшніше.
І до цього треба бути готовими…

Після ночі наступає день. Ще зійде Сонце над Україною – обов’язково зійде!
…Неробочий день використав з користю. Із сам рання їздив на Хортицю дивитися, як воно буде, коли зійде те Сонце над Україною.
Що можу сказати? – Мокро. Дуже мокро. Трави високі – росою вмили, всього.
Птахи рясним щебетом звістили: Ось Воно – Сонце!
І життя заметушилося – з нірок повилазили змії, вужі, ящірки, павучки…


На світлині – мох, він, коли вогко, оксамитово-зелений, навіть взимку, в морози. А припече Сонце, чорніє, робиться, як неживий.
Мох – тисячолітня рослина, тобто у нього раз на тисячу року буває осінь.
— Скільки ж це ти тих сходів Сонця над Україною бачив? – запитав у нього. А він у відповідь:
— Курви, знову кацапам сраки лижите, все догоджаєте – єдина країна, единая страна – своєї мови цураєтесь, не бачити вам сходу Сонця…
І тут промінчики Сонця дотягнулися до оксамитового варчуна, стали пестити – й обірвали на півслова, і мох почорнів…
Ящірка, що сиділа поряд на гілці, і все це чула, різко відказує:
— Буде вам Сонце… Дивні ви люди, дурні хохли на фронті гинуть, а розумні зараз по курортам роз’їжджають… Ай!!! – плюнула й втекла.


А я пішов далі стежкою - в яр... фотографувати красу.













Коник щось вискрегочує про «дванайчїте липня»…

Коментарі