Натрапив на весілля вужів. Якби хто бачив – довкола клубки, а я серед них, намагаюся фотографувати… Щоправда, з моїм фотоапаратом-«мильницею» не встигав – тільки налаштуюсь, а вони розплутуються і розповзаються, і поряд влягаються бубличками. Доводилося ще й пильнувати, щоб не наступити й не роздавити.
Влітку, коли спека, вужі зазвичай гримлять з кущів, відлякують від себе. А сьогодні – лагідні, як кішечки. Закохані. Отож й мовчазні. Попросили мене: не заважати, бо стидаються, як-не-як а секс груповий.
Тільки-но відійшов убік, а вужі знову у клубки – пестити один одного…
Весна!
Лише раз у житті мені пощастило бачити весілля зміїв.
Змії не вужі – адреналін аж зашкалює.
Це було багато років тому – на Кам’яних могилах. Змії клубком (їх там, у клубку, мабуть, сотня, дуже багато) котилися степом, аж каміння гуділо… Мене вкрило холодним потом – страх на якийсь час паралізував. Потім озирався – чи не котиться ще один весільний кортеж…
Чекають, коли я відійду, щоб продовжити кохатися…
Немає коментарів:
Дописати коментар