У травні на Хортиці після війни

Це як фільм: «О шостій вечора після війни». Раніше його часто крутили по тєліку. Запам’ятав лише назву, фільм не дивився. Та й не це головне.
Тут сталася нагода – відкрилася «дорога життя» – передати посилку на Луганщину, аж під кордон з Росією. Туди, де безкрайній степ, Провалля і Королівські скелі… і жінка, до нестями закохана в цей край.
…Олена Степова.

Facebook. У пані Олени (хто читав, знає) дуже гарні розповіді про те, як степ і тамтешні люди виживають під постійними артобстрілами російських загарбників, про розгул казаків… Причому, про це все вона розповідає без озлобленості, власне, що й приваблює.
А нас здружив степ. Пані Олена дуже добре розуміється на травах, збирає, заготовляє – знає, яку від якої болячки заварювати тощо. Тож, в посилку я поклав невеличкий букетик травневих чебрецю та полину з Хортиці. Мовляв, її трави та мої, з Хортиці, то – бомба! Якщо поєднати – кінець війні…
Слава Богові, посилка подолала «дорогу життя». Йшла манівцями – по принципу «на дєрєвню, дєдушкє». (Красно дякую всім, хто причетний до цього, ось, закінчиться війна, розкриємо таємниці.)
І пані Олена щойно відповіла:
«Пане Петре. Дякую Вам за гуманітарну допомогу. Особливо за запах, трави, полин та чабрець такі потужні. Коли відкрили посилку, то запах від трав стояв так щільно, що аж голова паморочилась. Дякую Вам за сили. За степ. За любов до степів! За допомогу! Колись, я це запланувала на травень 2015 року, ми з вами поїдемо на Хортицю і ви мені усе особисто розповісте, про кожну травинку та закуток».
…Отже, до зустрічі у травні на Хортиці після війни.

Коментарі