11 травня 2014

Хайтарма. Війна, як ковток вина...


Батько Ахмет-Хана піднімає тост за жінок, каже: «Хай ваше життя буде таким же довгим, як цей стіл, а війна, як ковток вина…»

Герой СРСР, льотчик Ахмет-Хан Султан дивом вирвався у відпустку до рідної Алупки. Земляки накривають довжелезний стіл прямо серед вулиці, радіють, що війна скоро закінчиться, прославляють Сталіна. Це 17 травня 1944 року. Наступного дня, 18 травня, – депортація…
Фільм «Хайтарма» у певній мірі перегукується з «ТимХтоПройшовСкрізьВогонь» Михайла Іллєнка. Там також герой СРСР потрапляє у сталінські жорнова. Щоправда, «ТойХтоПройшовСкрізьВогонь» претендує, але трохи не дотягує до голлівудських бойовиків. Втім, у цьому контексті, кіно-ефектів, вражають лелеки і літаки. Добро перемагає зло. Оптимістичний фінал. Після перегляду – хочеться жити, закохатися і народити купу діточок.
У «Хайтармі» – фінал «зжований», ніякий. Слово «хайтарма» перекладається, як «повернення». Це назва танцю – традиційного, національного кримських татар. За легендами, кожен юнак і дівчина, які закружляють у Хайтармі, повернуться на батьківщину.
У фільмі Хайтарму танцюють дівчата. Парубків нема – всі чоловіки на війні. За сценічним законом, як рушниця на стіні, Хайтарма мала б «вистрілити». Проте, я цього вистрілу не почув.
Ахтем Сейтаблаєв, режисер і виконавець головної ролі – Ахмет-Хана – на прес-конференції сказав, що після критичних зауважень земляків та істориків, він зрозумів, що його «Хайтарма» на 90 відсотків документальний фільм. Він має рацію, це швидше за все відеозвіт історичної реставрації трагічної для кримськотатарського народу депортації. Що, звісно, боляче сприймається через нинішню анексію Криму російськими загарбниками – як п’янкий ковток війни…
Фільм вийшов на екрани Криму у травні минулого року. Якби він «вистрілив», не думаю, що путінські окупанти відважилися сунутися на півострів…
Телепрем’єра фільму запланована на 18 травня 2014 року. А зараз «Хайтарма» подорожує Україною. Сьогодні показували у Запоріжжі, у кінотеатрі ім.Довженка. Але, очевидно, повторюється таж історія, що й під час першої його минулорічної демонстрації у Криму, – жодної афіші, ніяких оголошень. Глядачів організовували через Інтернет і Спілку журналістів. А крім того, для широкого загалу фільм не доступний ще й за ціною – здирали по 70 гривень. Літнім людям, яких я загітував у церкві, така сума непосильна, постояли біля каси і пішли… До речі, дорогою до кінотеатру зустрів одну дуже активну бабусю з нашого Майдану (не буду її називати). Вона із смітників виймала пластикові пляшки, пояснила, що на хліб сьогодні вистачить.
– А скільки ж дають за пляшку? – поцікавився у неї.
– По 10 копійок…

На фото: Ахтем Сейтаблаєв у фойє кінотеатру спілкується із запорізькими глядачами.

Немає коментарів: