Різануло...

Знаю, що таке блискавки. Вогненні стріли з Небес врізались біля мене. Буквально поряд. У степу, де нема куди сховатися… Страшно було потім, коли усвідомлював… Так само, коли, приміром, цього року навесні, у березні, на Хортиці мені приспічило лізти по вертикальній стіні-скелі. Слизька земля, слизький граніт, жодної бур’янини, за що б вхопитися… Назад – прірва, полетів би у Дніпро, а там сильна течія, воду крутить. Тож, залишалося тільки лізти вгору. Заглиблювався руками й ногами в землю, якомога глибше, де земля мерзла і може хоч якусь мить тримати. Куртка чомусь стала важкою, тягнула вниз. Потім уже, коли вибрався на п’ятачок і глянув униз, запаморочилось у голові, але утримався…

Щойно прочитав на одному з блогів… Кожна літера – куля. Речення – як з кулемету. Здавалося, блискавка влучила прямо в мене, вогненним струмом пройшла через все тіло… І я шубухнувся зі скелі у крижану воду, коловорот потягнув на дно…
Я розумію, що людина лише коментує те, що відбувається…
Зокрема, у мене на роботі щодня, з ранку й до ночі тільки про це й говорять, мовляв, добре б було (!). Але там я стараюся абстрагуватися. Телебачення уже кілька років взагалі не дивлюся. Радіо у маршрутці змушений слухати. Також абстрагуюсь. Новини читаю вибірково – в Інтернеті. Думки сепаратистів оминаю. А цей запис у блозі певно став останньою краплею. Про «ідею» відокремлення Сходу від України…

Євреї кажуть, просто так чиряк на сраці не вскочить. Раз про це так багато говорять, значить…
Що ж, шановне панство, пані і панове, не напружуйтесь! Можете вважати, що мій степ, кургани, яри… край, де могили скіфських царів, де полин п’янить кам’яних половецьких баб, сива ковила охороняє кістки запорожців – уже не Україна.
Україна мені залишиться у моїх думках.

Коментарі