Перейти до основного вмісту

Хортиця. Сідає Сонце... І чому я не скакаю?


Стрівся мені коник. Молоденький. Вискочив з-за дерев і, побачивши мене, став, як вкопаний. Уважно розглядав, що за звір у скельцях та кашкеті. Мабуть, все ж таки, прийняв за свого, бо підійшов та мордою тицьнув мене в обличчя. А очима ніби говорив: «Давай, поскакали разом! Там, у степу, так класно!» І рвонув… Й тут же різко загальмував, озирнувся і кинув мені на прощання: «Дивний ти, чоловіче!»
Так, скакати я не здатний, хоча все життя про це тільки й мрію. А ще б було добре і скакати, і літати…
Сьогодні я ходив до баб… До кам’яних баб на вечірку.











































Поряд зі мною славнозвісна Половчанка, що на Хортиці…
Тільки, будь ласка, не переплутайте, я – ліворуч…
Щодо Половчанки. Взагалі-то, це половецький воїн, чоловік. Хто назвав його Половчанкою, не знаю. У будь-якому разі, саме такою – безголовою та з пикою на пузі цю скульптуру намалював у себе в щоденнику посол Папи Римського Вільгельм де Рубрук – у 1253 році.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хортиця. Новорічне

Нарешті я - на Хортиці. Майже чотири місяці не був тут…

Виноградний Спас з трьома яблучками

Як швидко промайнуло літечко-літо…
Уже й Спас.

Хортиця. Прокидається сон-трава, і ніяких аномалій

Лютий – зовсім нелютий… Майже повсюди уже квітнуть первоцвіти. Вчора побачив у Facebook світлини з пролісками і шафраном з Національного природного парку «Бузький Гард», тож рванув на Хортицю. Якщо у долині Південного Бугу цвіте, а це майже поряд, значить, має бути і у нас. Як таке пропустити?