22 листопада 1917 року Олександрівська рада більшістю голосів прийняла рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку – 147 проти 95 голосів.
Більшовики спробували захопити владу. Місто перетворилося на поле бою. Вирішальними були 12-15 грудня. Більшовицькими загонами командував Анисимов. Перемогло військо Центральної Ради, у складі якого були 48-й донський козачий полк та кавалерійський ескадрон кримських татар.
У січні 1918 року Олександрівськ захопили анархісти за підтримки загонів балтійських матросів, червоногвардійців з Москви, Петрограда та Катиронослава (нині Дніпропетровськ). У місто помпезно на тачанці в’їхала Маруся Никифорова. В Олександрівську вона народилася в заможній родині, підлітком втекла з дому, працювала на горілчаному заводі, де й перейнялася анархістськими ідеями, завдяки яким зайнялася грабіжницьким промислом, безжалісно вбивала «експлуататорів трудящих». Ймовірно, такий спосіб життя був обумовлений тим, що Маруся – гермафродит…
Слідом за Марусею, певно, спокушений гермафродитною красою, до Олександрівська прибув і Нестор Махно.
Разом з більшовиками махновці зайнялися конфіскацією підприємств та майна, а тих, хто чинив опір, розстрілювали. Грабувати було що – російські дворяни, які намагалися емігрувати через Одесу, через наступ німців були змушені рятувати своє золото, котре взяли з собою в дорогу, тож певна кількість їх осіла у Олександрівську. Старі городяни говорять, що одна з махновських бричок, навантажена з горою золотом, перевернулася і впала у річку Мокру Московку, де на голубині у мулі знаходиться й понині.
У квітні 1918 року Олександрівськ у більшовиків з махновцями відвоювала Армія Української Народної Республіки, щоправда, за підтримки німців.
У листопаді 1918 року влада перейшла до Директорії. У місто увійшли загони Катеринославського республіканського коша під командуванням Горобця. Втім, вони не протрималися й місяця, у грудні з Олександрівська їх витіснили більшовики.
10 липня 1919 року Олександрівськ захопили білогвардійці і заходилися повертати підприємства та землі попереднім власникам, а чоловіків примусово мобілізовувати до армії, що не сподобалося трудящим, одні з яких сповідували більшовицькі ідеї, інші – махновські. Тож, за їхньою допомогою, у жовтні Махно відбив у білогвардійців Олександрівськ. А разом з ним до міста безперешкодно увійшли червоногвардійці.
А далі, щоб позбутися Махна, його більшовицькі союзники наказали Нестору Івановичу відвести свою армію на польський фронт. Натомість Нестор Іванович став вимагати визнання автономії Катеринославської та Таврійської губернії, а також підписати військовий договір між його та Червоною арміями. Проте, дружби-фроєндшавт не вийшло, й до зими 1920 року більшовики відвоювали Олександрівськ у махновців. Заколихані байками Нестора Івановича про визволителів-більшовиків, пересічні городяни не сприймали їх за ворогів, тож й не підтримали байкаря.
У вересні 1920 року Олександрівськ захопив Врангель, а за кілька тижнів, у жовтні, змушений був покинути місто під натиском більшовиків.
Під орудою радянської влади, 23 березня 1921 року Олександрівськ перейменували на Запоріжжя, а губернія стала називатися, відповідно, Запорізькою…
Паспорт, пробитий махновським штиком. Належав голові Олександрівської ради (1917-1919 роки) та Бердянського ревкому (1920 рік) Міхеловичу, який загинув 12 грудня 1920 року у Бердянську.
На фото: експонати Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Немає коментарів:
Дописати коментар