26 листопада 2013

Остання посмішка осені...

Радість, гарна іскро Божа!

Радість, гарна іскро Божа!
Несказанно любо нам
Увійти, царице гожа,
В твій пресвітлий дивний храм.
Все, що строго ділить мода
В’яжеш ти одним вузлом,
Розцвітає братня згода
Під благим твоїм крилом.

Кого доля ощастила
Тим що другові він друг,
Кого любить лада мила, –
Йди до нас в веселий круг.
Йдіть усі, хто зве своєю
В світі душу хоч одну!
Хто ж весь вік черствів душею –
Йди у іншу сторону.

Радість – всесвіту пружина,
Радість – творчості душа,
Дивна космосу машина
Нею живиться й руша.
Радість квіти розвиває
І розгін дає сонцям,
Їх в простори пориває
Невідомі мудрецям.

23 листопада 2013

Пам'ятаємо...


Коли закінчився молебень, люди залишилися на своїх місцях, стояли і мовчали…
Мовчали довго, мабуть, хвилин п’ятнадцять… Не знаю, як хто, а я не міг зрушити з місця – нахлинуло всього й потрохи, боляче за людей, які загинули від голодомору – навмисного винищення радянськими окупантами українців лише за те, що українці, але пеком пекло ще й те, що відбувається зараз…

11 листопада 2013

До 125-річчя: Нестор Іванович Махно... Українсько-радянська війна


22 листопада 1917 року Олександрівська рада більшістю голосів прийняла рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку – 147 проти 95 голосів.

10 листопада 2013

Артефакт. Ще один чорний камінь з петрогліфом


Про Чорні камені, що на Хортиці, розповідав (можна подивитися за тегом «чорні камені»). У музеї їх сім.
А цей – не з Хортиці. Зі степу, кілометрів 200 від Хортиці.

Артефакт. Сокира кам'яної доби


Цю сокиру чоловік знайшов у себе на городі і має намір віддати до місцевого музею (поки що не буду називати його імені і місцевість).

08 листопада 2013

До 125-річчя: Нестор Іванович Махно... Майбутнє Гуляйпілля


Гей, ти, батьку мій, степ широкий,
Поговоримо ще з тобою…
Молоді мої буйні роки
Та пішли за водою…
Ой ви звізди, ви звізди падучі,
Вже мені дорога не мила,
Бо мені молодому на кучері
Опадає пороша біла.
Ой ви ночі темні, безокі!
І мені не видно, куди йду.
З юних літ завжди одинокий, –
Ось таким пропаду.
Де ж ви, де брати мої милі?
Сліз гірких ніхто нам не витер…
Я стою, як дуб на могилі,
А навкруги лиш хмари та вітер…
Гей, ти, батьку мій, степ широкий,
Поговоримо ще з тобою…
Молоді мої буйні роки
Та пішли за водою…

03 листопада 2013

75


Мама розплакалася, коли у церкві для неї – для пані Віри – заспівали Многія літа… Інші бабусі також пустили сльозу. Чув, як одна з літніх жіночок, з мокрими очима, підійшла до мами, обняла і сказала: «Нічого, ми ще поживемо…»
Планував сфотографувати, коли будуть віншувати, не зміг…
На фото: айстра, що у садочку біля церкви. Сьогоднішня.

01 листопада 2013

Хортиця. Сідає Сонце... І чому я не скакаю?


Стрівся мені коник. Молоденький. Вискочив з-за дерев і, побачивши мене, став, як вкопаний. Уважно розглядав, що за звір у скельцях та кашкеті. Мабуть, все ж таки, прийняв за свого, бо підійшов та мордою тицьнув мене в обличчя. А очима ніби говорив: «Давай, поскакали разом! Там, у степу, так класно!» І рвонув… Й тут же різко загальмував, озирнувся і кинув мені на прощання: «Дивний ти, чоловіче!»
Так, скакати я не здатний, хоча все життя про це тільки й мрію. А ще б було добре і скакати, і літати…
Сьогодні я ходив до баб… До кам’яних баб на вечірку.