Булат


Поки ми розмовляли, я уважно вдивлявся в риси обличчя Валерія і намагався собі уявити його прапрадіда. Мені хотілося хоч на якусь мить перенестися у часі й побачити того козака, який водив Тараса Шевченка на Хортицю…

Достеменно нічого не відомо, коли та за яких обставин Тарас Шевченко побував у цих легендарних краях, і лише по деяким творам ми можемо здогадуватися, що вони навіяні Хортицею. Єдине документальне підтвердження – лист від 26 листопада 1844 року, точніше, одне-єдине речення з листа наказному отаману чорноморських козаків Якову Кухаренку: «І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися…»
Дослідники припускають, що Тарас Шевченко обійшов Дніпрові пороги і десь у серпні 1843 року тиждень, а то, може, й трохи більше, квартирував у старого запорозького козака Прокопа Булата. За переказами, зібраними краєзнавцями, ночував у альтанці під грушею. Щодня на Хортицю його водив Роман, син Прокопа. Причому, Роман – на два роки молодший за Тараса, тож, ймовірно, вони знайшли спільну мову і не важко здогадатися, про говорили…
Там, де були зимівники козака Нешкреби, які так і називали – Нешкребівкою, згодом, після знищення Запорозької Січі, перейменували у село Вознесенівку, тепер це центр Запоріжжя. Неподалік від нинішнього перехрестя вулиць Побєди і Лермонтова, в районі палацу спорту «Юність», був Перекопський провулок, де й стояла хата Прокопа Булата, а поряд селились його діти й внуки. Тепер від того селища нічого не лишилося – пустир, обгороджений парканом, хтозна, певно чиясь приватна територія, та посередині – стара двохсотлітня груша, я б сказав, історична пам’ятка, недержавного, народного значення, бо до неї через весь пустир добре витоптана стежка… Знову ж таки, нема ніяких доказів, що це та саме груша, під якою ночував Тарас. Визначити важко. Хоча запоріжці її вперто називають «Тарасовою Грушою» і ходять до неї у вишиванках та з Кобзаревими думами не тільки у Шевченкові дні.
Серед нащадків Прокопа Булата, які мешкають у Запоріжжі, Валерій Булат – художник. До речі, минулого року його роботи бачив на персональній виставці, але мені тоді й в голову не могло прийти, що він – той самий Булат! Про це випадково дізнався зовсім недавно.
Валерій зараз розписує внутрішні стіни Покровського собору, що у старій частині Запоріжжі.
Собор був зруйнований комсомольцями у тридцятих роках минулого століття, а після розпаду Радянського Союзу відтворений за архівними фотографіями. Зовні – такий же, як і колись, а в середині – коротше, тут чималий простір для творчості художника. Схоже, Валерій задоволений своєю роботою.
А крім того, зараз уже закінчує писати картину на замовлення музею, що на Хортиці, про перебування Тараса Шевченка на острові.
Валерій вперше цю родинну історію про Шевченка на Хортиці чув ще в дитинстві від діда Миколи Никоновича. Але тоді, хлопчиком, не надавав їй належного значення. Зацікавився у студентські роки, коли вчився у Ленінграді на художника, й отримав завдання – створити графічний цикл малюнків на тему Шевченкових віршів. Розпитував у діда Дмитра Никоновича, брата Миколи Никоновича. До речі, Дмитро Никонович був членом Географічної спілки України і серйозно вивчав родовід Булатів. І якщо дуже стисло, Микола, Дмитро та їхні брати та сестри – діти Романа, сина Прокопа Булата.
– І ось тепер, – зізнається Валерій, – коли отримав замовлення від музею на Хортиці, не відразу визначився з композицією. Шевченко стоїть на Хортиці – не цікаво. Сидить – також не цікаво… Тому я намалював зустріч Тараса й Романа зі старим запорозьким козаком…
Мені цікаво було зустрітися з Валерієм, тому що, як уже сказав на початку, хотів відтворити для себе образ Романа – Тарасового екскурсовода Хортицею. Адже саме через сказане Романом та показане Шевченко відкривав Хортицю. А Роман певно вмів розповідати, про що ми можемо судити з того, що він уже літнім, у 1875 році, розказав Якову Новицькому про запорожця Сагайдака, який загинув від куль московського карального загону, й встиг заховати козацький скарб. Думаю, Роман – бунтар. І ось чомусь мені здається, що Валерій успадкував риси свого прапрадіда, можливо навіть стовідсотково зовні такий же.










На фото Покровський собор УПЦ МП у Запоріжжі.

Коментарі