До 125-річчя: Нестор Іванович Махно... Гапка


У Гуляйполі вчительку Агафію Андріївну Кузьменко називали просто – Гапка, або Гашка.

Гапка закінчила 6 класів, як батько її віддав до Красногірського монастиря. Послушниці дали ім’я Анфіса. Там дівча закохалася у барона – Юрія Корфа, і втекла з монастиря. Втім, нічого з цього кохання не вийшло, батьки парубка не дозволили синові одружуватися на «черниці». Гапка продовжила навчання і закінчила Добровеличківську жіночу гімназію із золотою медаллю, в 1916 році приїхала працювати у Гуляйполе вчителькою…

Улітку 1919 року Нестор зустрів вчительку Гапку біля школи. Поговорили про книжки і вони вирішили оженитися. Кралечка була не лише розумною та вродливою, але ще й українкою-патріоткою, активісткою місцевого товариства «Просвіта». Це саме завдяки їй надалі Нестор стане писати свої звернення до народу українською, а також, якщо можна так сказати, українізується махновський рух… Нестор і Гапка повінчалися у сусідньому селі Любомирівці, де вона прийняла нове ім’я Галина. Весілля гуляли у Піщаному Броді, рідному селі її батька. На березі річки Чорний Ташлик пирували вся махновська армія та мешканці довколишніх сіл. Втім, тільки-но свайба покинула Піщаний Брід, як сюди вдерлися продзагонівці. Селяни намагалися чинити опір, але більшовики приборкали повстанців і прилюдно, як це робили в інших непокірних селах, розстріляли старосту села, священика, вчителя та кілька вибраних навмання селян. Серед страчених був і Андрій Іванович Кузьменко. Дізнавшись про трагедію, молодята у супроводі сотні вершників повернулися до Піщаного Броду і знищили продзагін. Хоча покарані були не тільки червоноармійці. Подруга Феня Гаєнко вказала на тих, хто видав свекра Махна більшовикам. Галя власноруч зарубала єврейку Бродську, та ще 16 осіб розстріляла з нагана. В той час Махна поряд не було. Коли ж дізнався, засудив нелюдський вчинок молодої дружини, попросив більше такого не робити…

Першою дружиною Нестора була Настя Васецька. За переказами, родичі його силоміць одружили, коли він повернувся з Бутирки, у листопаді 1917 року. Поки був у в’язниці, переписувався з Настею через свою матір. Ймовірно, їх об’єднувала любов до театру, а не розмови про політику. Я так думаю. У юнацькі роки, як відомо, саме у сільському аматорському театральному гуртку Нестор перейнявся ідеями анархізму-комунізму. А Настя – режисерством, ставила вистави, деякі за участю Нестора. З-за ґратів Нестор вийшов хворим на легені, тож молода дружина, за рекомендаціями лікаря, відгодовувала свого чоловіка борщами з молодих півнів. Народила йому сина. Люди пліткують, що немовля мало один зуб. Хлопчик прожив тиждень. Нестор його не бачив, бо воював… Хтозна чому, але невдовзі вони розбіглися, Настя переїхала у сусіднє село і там вдруге вийшла заміж, мала двоє дітей…

У 1918 році Нестор привіз до Гуляйполя Соню – в тачанці, вкритій персидськими килимами, тут же перед вінчанням кралю похрестили в церкві і нарекли Ніною. Невдовзі вона хутко зникла, що й не дивно. Соня з Махном познайомилася в Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Вона зайшла до канцелярії коменданта міста, бо шукала місце, де їй переночувати, слізьми розчулила Батьку і він її полюбив… Соня – єврейка, з дуже багатої родини, тож, швидше за все, рідня її підкинула Махнові, як кусень м’яса голодному звірові, щоб врятувати своє майно.

Була ще одна… особа, нібито жіночої статі, але маю великий сумнів, що у неї з Махном був якийсь лямурний роман. Коли вона потрапила до Петропавлівських казематів, співкамерниці навіть писали листа на волю, щоб з’ясували, що вона за птаха. Жінок дивувало те, що вона ніколи при них не перевдягалася, не оголювала тіло, не ходила разом з всіма до лазні тощо. Жінки припускали, що перед ними гермафродит… Махно з Марусею Нікіфоровою познайомився десь восени 1917 року, можливо, на початку 1918. У будь-якому разі, після того, як у вересні 1917 року страйкарі винесли Марусю на руках з в’язниці Олександрівська (нині Запоріжжя). Тоді комісар Тимчасового уряду арештував ватажка місцевої банди М.Г.Нікіфорову. Пролетарії збунтувались, оголосили страйк і визволили свою Марусю. Марія Григорівна Нікіфорова народилася у Олександрівську, донька штабс-капітана, героя турецької війни, за її словами, ще у підлітковому віці втекла з дому. Працювала посудомийкою на олександрівському горілчаному заводі, де й здибалася із соціалістами. Згодом переметнулася до анархістів-комуністів, з якими вбивала й грабувала багатіїв. Банда орудувала не тільки на Катеринославщіні, а й, зокрема, в Одесі, де підірвали й пограбували галантерейний магазин та кафе Лібмана. За підрив потягу під Нікополем була засуджена і отримала 20 років каторги. Двічі тікала, другий раз вдало. Через Владивосток потрапила в Японію, звідти в США, у 1913 році приїхала до Франції, де вийшла заміж за анархіста Вітольда Бжостека. Захопилася малюванням, брала уроки у самого Огюста Родена… Вступає у французький Іноземний легіон і відправляється до Греції на війну з турками. Почувши про події у Петрограді, втекла до Московії. Швидко стала своєю у колі революціонерів, а Алєксандра Коллонтай була її найкращою подругою. Й тут раптом (чи не за революційним завданням?) їде на свою батьківщину, в Олександрівськ і створює Чорну гвардію. Маруся на тачанці і з кількома вершниками наводили суцільний жах на селян – розстрілювала й рубала, палила села, і все це під прикриттям махновського руху. Фактично у степах за Дніпровими порогами Маруся робила теж саме, що й раніше, навіть під час свого вояжу по закордонам – грабувала. Відомий випадок, коли на залізниці під Пологами махновці рятували армійську скарбничку. Маруся вимагала мільйони, наставивши револьвер на Махна. Розуміючи, що нічого з того не вийде, попросила дати грошей хоч на дорогу до Москви. Нестор Іванович кинув жменю валюти і порадив більше ніколи не стрічатися на його шляху. За офіційною версією, Марусю повісили разом з її чоловіком Вітольдом у Севастополі, але жодних підтверджень тому нема. Насправді, Маруся Нікіфорова – агент ЧК-ОГПУ-НКВД, після Махна «працювала» у Європі, зокрема, брала участь у вбивстві Симона Петлюри у Парижі, у 1926 році…

У 1927 році Галина Кузьменко йде від Нестора Івановича, але до самої його смерті підтримує дружні стосунки. Співпрацює з емігрантами-українцями, пише до «Українських Вістей», де був редактором Ілько Борщак, веде курси української мови. У 1934 році Галина відкриває невеличку крамничку, яку згодом забрали за борги. Живе дуже бідно. Працює на різних роботах – покоївкою, кравчинею тощо. У 1940 році їхня з Нестором донька Олена вийшла заміж за парижанина. Під час гітлерівської окупації Франції переїжджає до Німеччини, працює на «Сіменсі», згодом до неї переїхала і мати. У серпні 1945 року матір і доньку арештував СМЕРШ, судили у Києві, Галина отримала 8, Олена – 5 років таборів з наступним примусовим поселенням у Казахстані. Свій строк Галина відбувала у мордовському Дубровлазі разом з дружинами Якира, Власова, а також з Лідією Руслановою. 9 травня 1954 року вийшла на волю і поїхала в рідне місто – до Києва. На вокзалі її зустріла рідня і попросили повернутися назад. Матір прийняла донька Олена в Джамбулі, Казахстан. Олена після радянського концтабору вчилася у технікумі, а потім у будівельно-гідромеліоративному інституті, вийшла заміж за Івана Куликова, льотчика, родом з Хмельниччини…

Якось Галина Андріївна їздила до Піщаного Броду, щоб отримати довідки для оформлення пенсії, але ніч провела на вокзалі, певно, дружину Махна «ворога народу» ніхто не відважився впустити до себе до дому…

Батько Галини – Андрій Іванович Кузьменко уродженець Піщаного Броду, вродливий і статний чоловік, до того ж ще й гарно співав, проходив військову службу в лейб-гвардії Ізмайлівського полку, потім служив у жандармській управі у Могильові-Подільському та згодом у Києві. За п’янство був вигнаний і повернувся до Піщаного Броду. Як свекор Махна був вбитий червоноармійцями. Мати Галини – Домна Михайлівна Кузьменко померла під час голодомору у 1933 році. Галина Андріївна померла у 1978 році. Її донька Олена – у 1993 році.

Коментарі