До 125-річчя: Нестор Іванович Махно... Музуйний


Махна не відразу пустили у музей.

Якщо й згадували, то, здебільшого, злим словом, згідно з канонами радянської пропаганди. Вперше – і то був вибух – народного героя вшанували 15 років тому, у 1998-у, коли на державному рівні відзначали 110 річчя від дня народження. У рамках заходів, зокрема, у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї була відкрита виставкова зала «Нестор Махно та його час».
Наскільки пам’ятаю, тоді ця виставка була дуже популярною, її відвідало чимало народу. Власне, завдяки саме музею, розпочали вшановувати Нестора Івановича Махна й на його батьківщині, у Гуляйполі, – тепер уже традиційними щорічними народними гуляннями 8 листопада, про що розповім іншим разам.
Передувала цьому кропітка робота істориків та краєзнавців. В музеї досліджувала Махновський рух та збирала експонати – Клара Самуїлівна Карафін, тодішня завідувачка відділу новітньої історії. Нині вона на пенсії, живе у Німеччині.
Тепер відділ новітньої історії очолює Володимир Лініков. За його словами, тема Махна виникла не на пустому місці.
– Справа в тому, – каже він, – що за радянських часів не можливо було збирати жодні речі, жодні документи, які б йшли в розріз з тодішньою ідеологією. Це було проблематично: й для тих, хто збирав експонати, маю на увазі наших музейників, й для тих, хто переховував історичні документи та речі у себе вдома. Тому тривалий час тема Махна обмежувалася лише науковим рівнем досліджень, і не більш того. А коли Україна стала незалежною державою, розпався Радянський Союз, ми вирішили «вистрілити», тобто підготували та відкрили цю експозицію.
Виходить, у Гуляйполі відважилися відкрито говорити про свого славного земляка, коли їм дозволили?
– Насправді, у нас, на Запоріжжі, про Махна знали завжди, а зокрема у Гуляйполі його шанували й за радянської влади, тому що там величезна кількість людей певним чином була пов’язана з Махновським рухом. Там махновський край, у когось дід, у когось прадід були з Махном, і всі вони махновці. А на початку дев’яностих років про Махна відразу всі відкрито заговорили не тому, що, як ви кажете, дозволили. У нас, у нашому краї, нема іншої такої героїчної постаті, яка б стосувалася Громадянської війни, такої легендарної особистості, як Нестор Іванович Махно. Люди по-різному його сприймають. Ну, скажімо, те, що він просто бандит, про це говорить невелика кількість людей. Хоча бандитизм був у його діях і ні в якому разі не треба від цього відходити. Але з’явилася певна тенденція ототожнювати Нестора Івановича зі свободою, і певне наше прагнення свободи у романтичні дев’яності роки якраз й втілилося в образі Махна. До речі, дуже цікаво було спостерігати за гуляйпільцями, які спеціально приїжджали до Запоріжжя у наш музей на цю виставку. Вони дуже уважно розглядали фотографії і начебто з ними розмовляли, промовляли приблизно таке: «Ой, земляче, й прийшлось тобі навоюватися».
Володимире, будь ласка, розкажіть докладніше про виставку. Які експонати найцінніші?
– Тут експонуються документи та фотоматеріали, які розповідають про Нестора Івановича Махна. Приміром, запис у метричній книзі за 1888 рік про народження Нестора Махна, сторінки з щоденника його дружини Галини Кузьменко, який потрапив до рук червоноармійців під час бою у 1920 році. Представлені й численні листівки та газети часів Громадянської. Серед експонатів і справжня тачанка. Вона була відбита у махновців під час їхнього нальоту на Верхню Хортицю у 1921 року. Ще дуже цікавий експонат – 40 рублів Керенського зразку з написом: «Геть, куме, не журись, у Махна гроші завелись».
Справжні махновські гроші?
– Існує декілька версії. За однією, це справжні гроші махновців. За іншою, що більш ймовірно, це просто жарт. За третьою версією, в тридцяті роки могли колекціонери наддруковувати ці написи заради своїх меркантильних цілей. Крім махновських грошей, представлені зброя та одяг тих часів. Цінним експонатом також є печатка польового штабу Новомиколаївського партизанського загону, 1918 року.
Далі буде.


Володимир Лініков, завідувач відділу новітньої історії Запорізького обласного краєзнавчого музею.


«Хто не хоче гроші брати, тому будем гузно драти».



Нестор Махно народився 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 1888 року у селі Шагарово, що поблизу Гуляйполя (Запорізька область).
Був п’ятою дитиною в родині. Батько працював конюхом та воловником на місцевого поміщика, помер, коли Нестору було 11 місяців. І виховання дітей повністю лягло на плечі матері Явдохи Матвіївни.
Всі брати Нестора трагічно загинули під час Громадянської війни.
Анархічну діяльність Нестор Махно розпочав у 1906 році у Спілці бідних хліборобів. За збройні напади на маєтки дрібних землевласників Нестора неодноразово арештовували, а у 1910 році звинуватили у вбивстві і засудили до смертної кари. Покарання він уникнув, завдяки підробці документів про народження. У березні 1917 року звільнився з Бутирської в’язниці, що у Москві, й повернувся на Гуляйпілля. Тут він засновує Чорну гвардію – загін, що займався експропріацією землі. Після Жовтневої революції увійшов до складу Олександрівського ревкому, але зневірившись, повернувся до Гуляйполя.
Протягом 1918-21 років збройні загони Нестора Махна воювали з німецькими окупантами, військами Директорії та денікінців. Тричі виступав разом з Червоною армією, останнє, третє, під Перекопом – було фатальним. Тисячі махновців, після того, як взяли Перекоп, були розстріляні червоноармійцями. Махно змушений був переправитися через Дністер і втік до Румунії, де з дружиною відразу ж потрапив до концтабору. Через півроку їх переправили до Варшави, де вони пробули понад рік, тут же, у Польщі,народилася донька Олена. Після звільнення подружжя переїхало до Німеччини, а звідти у Париж. 25 липня 1934 року у шпиталі для малозабезпечених Нестор Іванович Махно помер від туберкульозу.
(Автор погруддя Нестора Івановича Махна – Владлен Дубінін.)

Коментарі