Вигнані з Раю... ярмо, драпачка та чекрак




У залі побуту запорожців звернув увагу на стенд, де поряд виставлені Кобзар Тараса Шевченка, 1840 року, та «Опьіт общесравнительной грамматики русского язьіка», 1853 року видання.
Не думаю, що навмисно. Але влучно характеризує той час, коли люди закинули Кобзар і стали опановувати мову «немьітой России», яку «умом не понять»…
Дивися на експонати, що довкола – ціп, плуг та вила, козацький човен, біленькі вишивані сорочки й рушники, розмальовані глечики, миски й горнятка… Все таке чистеньке, затишне. Ну, просто – «Рай на Землі». А перед очима пропливали кадри документальної кінохроніки тридцятих років минулого століття – пухлі від голоду «куркулі», занедбані хати «ворогів народу», мертва жінка на ріллі та її дитинча, яке будить матір… І то була не Божа кара, а наука вигнаним з Раю.


Ярмо та колесо від чумацького воза.


Драпачка.


Чекрак.




На фото: Запорізький обласний краєзнавчий музей, оновлена експозиція побуту запорожців дев’ятнадцятого століття.

Коментарі