Липень: наказано вижити... і квакання невпопад


На Хортиці був уже десь близько 9-ї – сьогодні на це мав повне право. Чотири тижні (цей четвертий) тягнув дві роботи: свою та колеги, яка у відпустці. У голові шарики заходили за ролики. І все це, до речі, без додаткової оплати.

Кому цікаво, робив газету «Мечта» – тираж майже п’ятдесят тисяч в Дніпропетровській області, найбільший серед тамтешніх газет. Тож, як тільки відправив до друкарні, гайнув на Хортицю.
Сидів під своєю вербою – та, що поблизу висячого болота, і дивився на Старий Дніпро. Дивився й дивився… Отямився о другій дня. Навіть не помітив, що так швидко час минув. Можливо, я випав із часу, ось, тільки куди? У будь-якому разі, для профілактики вліз у воду і трохи поквакав… Жаби, як почули, шарахнулися у різні сторони. Одна пожаліла мене й сказала:
– Дурнику, стули пельку, у нас зараз не квакальний сезон!




Квітки надзвичайно дрібненькі, їх й не відразу помітиш…



Це дичка яблуня. На Хортиці знаю декілька таких дерев. А наступна фото – дичка груша, такі у нашому козацькому краї ростуть скрізь, грушки не висять, а стоять, як і має бути у козака.




Чомга.




Не знаю, що за пташка. У неї зеленкувато-жовта грудка. Таких багато довкола мене літало, гарно співали. А цю встиг сфоткати.









А ця фотка з мобільника… Ось й минув липень – виважено спекотний, з блискавками, короткочасними грозовими дощиками і веселками. Далі – можливо, буде далі. Кажуть, нібито на черзі серпень зі спалахами на Сонці й катаклізмами. А нам: мені й моїй самотності уже нічого не страшно. Будемо й надалі квакати невпопад.

Коментарі