Тиша...


smijana мені побажала – у відпустці зайнятися тим, чого бракувало на роботі.
У щоденній людській круговерті мені завжди хотілося тиші. Але не вакуумної тиші. Не мертвецько-беземоційної...

Сьогодні зрозумів, чому мене тягне на Хортицю.
За кожним разом, це мандрівка в тишу – яка наповнює позитивними емоціями. Птахи, ящірки і змії, трави й квіти… З ними загоюються рани – ті, які продірявили в мені людські злі думки і заздрість, недобрі слова, навмисні образи тощо.
І фото, які тут пропоную, це моя спроба поділитися тишею. Можливо, комусь у такий спосіб – на світлинах – Хортиця також допоможе.




Безсмертники – як вогники...


Чомги. Дуже турботливі батьки: і чомга-мама, і чомга-тато – вчать пташенят плавати, пірнати і ловити рибку. А особливо зворушливо – коли чомга пташенят на собі перевозить.


Бабка.


Гриб-педаль. Він довго ріс, я за ним спостерігав. Спочатку була маленька жовтенька цяточка. А за два тижні виросло в ось таке. Їстівний цей гри чи ні, не знаю, я не спец. Завтра можу й покуштувати.

Ще один вогник…
А далі – ящірки. Мудрі і всюдисущі.









Ось така – чергова подорож у тишу.

Коментарі