Травень... і ніяких компромісів


Трави вищі за мене. Поки переходив балку Оленячий Ріг, здавалося, ніби потрапив у казковий ліс. Довкола – квіти різного кольору й відтінків. Цвірінькають птахи, порхають метелики…

Зозуля прямо наді мною довго кукувала. У неї гарний жіночий голос, материнський – аж не віриться, що вона своїх пташенят підкидає у чужі гнізда.
Далі, інші яри, – всі посивіли від ковили… Розвивається у різні боки, разом з вітром заколисують травень. Ось, присплять його і буде літо…
Спустився до Дніпра – берег у шипшині. Гилки з цвітом звисають прямо над водою і пахнуть трояндами… Ой, що я кажу? Це ж троянди пахнуть шипшиною. У шипшини непідробний аромат. А троянди – штучні, у вазах, як у домовинах, мертві. Шипшину не зріжеш, квіти тут же розсиплються. Так само, як і маки. Який би не був вітрюган, квітки тримаються, а зірвеш, пелюстки відвалюються. Це вони так протестують проти людських забаганок, щоб не потрапити до садових в’язниць. Тобто, ніяких компромісів – краще загинути, аніж бути у неволі.









Коментарі