Давайте поміряємося сіськами... Вампіри і нагромадження каміння


Можливо, для когось Кам’яна Могила – звичайні каменюки, і тільки. Один поважний дядечка у Києві якось мені сказав: «Я там вьірос, мьі в тех камнях играли, там ничего интересного…»

Поки я обходив Кам’яну Могилу, по ній навипердки ганяли підлітки, років дванадцять-чотирнадцять, вже дорослі люди. Хлопці й дівчатка стрибали з каменя на камінь і вигукували: «Давайте меряться сиськами!» Потім згуртувалися прямо на вівтарі, витягли цигарки і потайки стали курити. Під боком Кам’яної Могили на галявинці біля річки сиділа їхня вчителька з кількома дівчатками, певно, некурящими, про щось розмовляли. А основна маса її вихованців, озираючись, пускала дим…
Покурили і продовжили гацати по Могилі – грали у вампіра. Я не зрозумів, які правила гри, і хто кого наздоганяв. Закінчилася гонки тим, що дітки сховалися в печері… Певно мірялися сіськами.
Згодом підійшла ще одна група підлітків з молодим педагогом, який показав діткам печеру, через яку можна пролізти попід вівтарем і вийти з протилежної сторони. Задоволенню не було меж. Дітки шурували туди-сюди, там же, під вівтарем, перекурювали. Педагог не заперечував…
Кілька століть тому Кам’яна Могила серед тутешніх мешканців називалася Камінь Ююн Таш – «камінь збору». Це було місцем, де ординці збиралися перед тим, як вийти грабувати території Руси-України та Польщі, збирати ясир – вродливих хлопців і дівчат, щоб продати в рабство…
Камінь Ююн Таш – й ніякої святості, адже цей курган – житло не їхніх богів… (Могила – не поховання, а гора, курган, по віруванню прадавніх людей, житло богів.)
За твердженнями вчених, Кам’яна Могила – пісковик Сарматського моря, третинного періоду (від 65 до 1,8 мільйона років тому). Був-був цільним і луснув, і тепер лежить грудою каміння. В гротах, які утворилися в купі каміння, давні люди малюнки малювали і навіть там щось собі писали… Найдавніші письмена датуються 12-10 тисячоліттям до нашої ери. Залишили свої «автографи» в гротах й перші християни. Тобто, понад десять тисячоліть поспіль велись ці записи.
За тлумаченням Анатолія Кифішина, письмена в гротах Кам’яної Могили – філософські, про богів та надприродні сили, продовження роду…
Попереджаю, моя гіпотеза не має ніякого наукового підґрунтя. Лише емоції.
На Кам’яній Могилі був декілька разів. Помітив, що каміння тут пахне ладаном. Музейники стверджують, що це запах степу. Але ж я добре знаю степ і можу відрізнити аромати різнотрав’я і пахощі ладану…
Крім того, дивний пісковик, який тріснув, розвалився і купкою влігся…
Як на мене, принаймні до дванадцятого тисячоліття до нашої ери тут був храм. Щось на зразок Стоунхенджа. Величезні прямокутні брили були знесені сюди і виставлені по колу. Зверху, можливо, були такі ж великі кам’яні перемички. В центрі – вівтар. Тобто, це був храм, брамою зорієнтований на схід Сонця. Ймовірно, будували його люди-велетні… Мої знайомі археологи неподалік від Кам’яної Могили, у Василівському районі, знайшли череп і кістки людини, зріст якої перевищував два метри. До того ж, Яків Новицький записав перекази запорожців про веленів (велетнів). Тож, не виключено, що такі високі люди насправді були і жили в цих краях. А ось, що з ними сталося і чому зруйнувався храм, якраз й повідомляють в своїх малюнках та записах, як ми їх називаємо, первісні люди в гротах Кам’яної Могили. До речі, для яких зруйнований храм залишався такою ж святинею, як і для велетнів. Тому тут камені й пахнуть ладаном, а медіуми стверджують, що посеред Кам’яної Могили вони відчувають енергетичний стовп з надзвичайно позитивним зарядом, що, зокрема, підтвердив й верховний лама Непалу лінії Карма Каг’ю Ринпоче Лопен Чечу, який відвідав Кам’яну Могилу у 1995 році.


Відбиток водоростей з Сарматського моря.


Гроти Кам’яної Могили законсервовані – засипані піском, тому про написи можна судити тільки по гіпсовим муляжам, що експонуються в тутешньому музеї.


А це писали скіфи.

Коментарі