Стежка... Вужі вихваляються обновками


Запорозькі краєзнавці вже радили мені не ходити на Хортицю у вихідні. Вони мають рацію – того всього краще не бачити…

Сьогодні з самісінького ранку Оленячий Ріг буквально гудів від матюків. Треба розуміти, сюди вивели на відпочинок молодих робочих титаномагнієвого чи феросплавного (я в них не розбираюся, їхні профілакторії понад балкою Оленячий Ріг). Зі всього видно, роботяги. Майже всі одягнуті в чорне зі штучних тканин, в однакові китайські штани-спортивки і футболки – очевидно, на заводі роздавали, або продавали зі знижкою. Не заздрю їхнім тілам – у таку спеку і в синтетиці… Але це, мабуть, краще, аніж в робі у цеху. Бував і на титаномагнієвому, і на феросплавному, бачив тамтешні умови праці – суцільне пекло. А люди до того звикли, і вважають за норму. Тому не можу їх засуджувати за недбале ставлення до Хортиці. Дасть Бог, колись дізнаються, що цей острів – не просто скелі, трава й дерева, і тут не добре пиячити, горлопанити і смажити шашлики, а тим більше по заповідній території ганяти на мотоциклі…
Роботяги вже прийшли напідпитку, на бережку – добавили… Відірвалися. Така у них доля. Можу лише поспівчувати.
Ну, а я від Оленячого Рогу почимчикував по стежці понад берегом Старого Дніпра. Вирішив показати її – зробив кілька фото. Але спочатку про вужів.
Нині вони міняють свій «одяг».
Мені навіть поталанило побачити процес – вчора під старою вербою, де я ховався від спеки. Неподалік від мене лежав вуж – ні риба, ні м’ясо, зовсім нерухомий. Як шкіру він знімав, я не застав. Коли я прийшов, він уже був голенький. Пошипів мені, щоб не заважав. Вужу, мабуть, боляче рухатися без «одягу». Спочатку був біленький, потім поступово червонів, аж до темно-бардового кольору. А як тільки потемнів до сизо-чорного, поповз у воду. На це все йому знадобилося десь 4-5 годин.


На фото сьогоднішній вуж в новій «одежці», якого я зустрів неподалік Оленячого Рогу. Красень!
А тепер стежка, якою я люблю ходити.







Ця стара верба знаходиться у підніжжі скелі, що з Висячим болотом. Тут дуже красиво – багато різних трав і квітів. Ось, зокрема, кашка і заяча капустка (двох видів). Мені подобаються – вони ніби часточка далекого-далекого минулого, яка проросла тепер…



Коментарі