Запорозький змій, метелик, ящірки і квіти


Першим, хто мене сьогодні зустрів на Хортиці, був змій.
Молоденький. Невеличкий. Десь понад метр. Він тільки-но поснідав і перетравлював… Власне, я йому не став заважати.

Ранок. Дуже гарний. Для мене най-най… задоволення – пройтися босоніж по росі. Через трави-аромати. Звісно, стрічалися і змії, і вужі… А особливо багато ящірок – як гороху насипано. Шаруділи туди-сюди попід травою.
Учора, коли ми в коментарях говорили про печеру і вхід під Хортицю, мене запитали, чи знаю я, що там. Хочу відповісти: знаю!
У підземеллі під Хортицею живе запорозький змій… За легендами, він триголовий і крилатий, з хвостом у вигляді стріли, ще й очима по ночам світить… Втім, це не так. Він зовсім не такий. Я його бачив…
У дитинстві мені дуже часто снився один й той же сон – ніби я на Хортиці… Того місця не бачив, інакше б уже там побував. Так ось, провалююсь скрізь землю і падаю у прірву. Лечу вниз тунелем, а довкола змії. Погойдуються, як водорості під водою, проте, мене не чіпають… Я падаю і собі міркую, що ж буде, коли долечу до дна – там же також змії, хоч би розступилися, бо роздавлю, адже я більший і важчий за них… Дивлюся вниз, а там кишить зміями. Раптом знизу з’являється голова… Здоровенна голова буквально випірнула з зміїного хауса. І стрімко наближається до мене, підхоплює. Я хапаюся за шию, і змій мене виносить на гору…
Він такий же, як й усі – з жовто-золотим черевом. З однією головою. Ніяких крил. І хвіст, як хвіст. Просто надзвичайно здоровий. Запорозький змій у підземеллі під Хортицею охороняє заповітне золото…
Він – той самий, легендарний, про якого знали ще скіфи… Можливо, він батько змієногої богині Апі, тобто є богом ріки Борисфена. У Таргітая було три сини: Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай… За Геродотом, Таргітай – Геракл, Колапсай – Скіф, а за моїми домислами, Апі, якщо за грецькою міфологією, й є та сама змієдіва Єхидна.
Повторюю, це винятково мої домисли. Про всяк випадок, процитую Геродота (Історія, IV):
«5. Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. Їхня країна була пустелею і перша людина, що там з’явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були, за їхнім твердженням, Зевс і дочка бога ріки Борісфена. Від них походив Таргггай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум’ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому.
6. Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем’я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім’ям їхнього царя. Назву скіфи їм дали елліни.
7. Отаке є походження скіфів за їхніми власними словами, а відтоді, коли вони з’явилися, тобто від першого їхнього царя Таргітая до похода Дарія проти них, минуло як раз тисяча років, не більше. Те священне золото пильно оберігають їхні царі і дуже шанують його і щороку, приносячи йому щедрі жертви, просять його захистити їх. Проте коли хтось із сторожів цього золота під час свята, будучи просто неба, засне, скіфи кажуть, що він не проживе до кінця року. І через це як нагороду йому дають стільки землі, скільки він за один день може об’їхати верхи. Оскільки їхня країна дуже велика, Колаксай, як кажуть, поділив її на три царства для своїх дітей і одне з них зробив дуже великим, саме те, в якому зберігається золото. В краях, розташованих вище на півночі від останніх мешканців країни, сиплеться пір’я і неможливо нічого ні бачити, ні йти далі, бо і земля тим і повітря наповнені пір’ям і воно заважає щось бачити.
8. Таке розповідають скіфи про свій народ і про країну, яка вище від них на півночі…»














Коментарі