Весняне рівнодення


Сьогодні о п’ятій чотирнадцять за Грінвічем Сонце переткнуло екватор – і розпочалася весна. В цей час, о 7.14 за Києвом, я їхав на роботу. І не думав, не гадав, що…

Коротше, ні в які плани Хортиця не входила. На острові опинився спонтанно – вже на сьомій годині весни. Ось, що значить традиція. У минулому році, коли спустився на дно Січових Воріт, все було усипано синіми та жовтими первоцвітами. Щоправда, тоді це було вранці. А сьогодні не знайшов. Навіть слідів квітів. Ще рано. Де-не-де пробивається травка. І на всю на камінні зеленіє мох.
Коли карапкався по скелям, рукою торкався моху – він такий лагідний на дотик, і було відчуття, ніби він підтримує мене. Мох – тисячолітня рослина, все пам’ятає, тож певно згадав і мене.
Крім Січових Воріт, був на Чорній та на Савутиній скелях, обійшов балку Молоднягу, піднявся на Брагарню.
Весняне рівнодення без Брагарні не мислимо. Постояв біля святилища. Дивися, як Сонце вигравало на його камінні – святково, по-весняному. Красиво. Так тут було чотири тисячі років, так і тепер. Адже, за календарем наших прадавніх пращурів, з весною починався новий рік – перехід від минулого до пробудження… Люди приходили на Брагарню до святилища – ця висока гора була для них Берегом між Небом і Землею, і зустрічали Сонце – оновлювалися, купаючись у його ранковому промінні…


Раніше, коли бував на Брагарні в день весняного сонцестояння, десь щось подібне відчував і я, але вважав, що то все містика, казочки…
Не знаю, що саме, але на Брагарні саме в цей день дійсно щось надзвичайне відбувається. Якесь перевантаження. Ось, зокрема, сьогодні до Брагарні йшов втомлений і з сумними думками, а звідти повернувся зовсім іншою людиною, ніби заново народився. Я ж себе вже був хоронив, а тут раптом жити захотілося… Дай, Боже!

Коментарі