Княжна бізнес-леді

Говорив з Юрою Віліновим. Мої інтернет-друзі цікавляться, чи проводить він екскурсії по Хортиці, тож хотів уточнити…
Юра як завжди – ходяча енциклопедія. Відразу ж став розповідати про свої нові відкриття.
Обурився, що за московськими істориками всі половці були винищені.
Дійсно, в їхній історії навіть вказано дату. У 1223 році у битві на Калці остаточно розбиті. А хто вцілів, розбіглися хто куди, асимілювали із Золотою Ордою. Коротше, пощезли, зникли в «нікуди». Воно й зрозуміло, Москві з її так званою Куліковською битвою (1380 р.) потрібно було “позбутися” половців…

Юра зараз разом з археологом Вадимом Іллінським пишуть книгу «Литовские века Украиньі», присвячену 650 річниці битві на Синіх Водах (1362 р., нині річка Синюха в Кіровоградській області, ліва притока Південного Бугу, біля містечка Торговиця відбулася битва, яка звільнила Русь з-під влади Золотої Орди). За московськими істориками, разом з битвою на Синіх Водах і половцями «зникла» і Білозерка. По-моєму, у самій Великій Білозерці про своє історичне минуле не знали, не знали й забули. Кілька разів бував там, їздив по району… Скіфські кургани розорені… Скрізь одні лєніни стоять.
Не знаю про що буде книга Вілінова і Іллінського. Не думаю, що вони зачеплять Москву, як я тут. Але я не про це.
2 липня 1594 року на річці Білозерці побував Еріх Лясота і все досить конкретно описав у щоденнику. Щоправда, місцева запорізька газета, де Юра з Вадимом опублікували уривок зі своєї книги, помилково зазначили 1954 рік.
– Угу, – кажу Юрі, – якраз Сталін помер і Лясота приїхав…
– Дозволили! Ніби ж все вичитав, узгодив текст… А вони однією датою все перекреслили, – скаржиться Юра.
На річці Білозерці є села – Велика і Мала Білозерки. Легенду про Білозерку, ім’ям якої названа річка і села, у 1863 році опублікував Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський. За легендою, тут було християнське місто, яким керувала княжна Білозерка. Мамай (син, або, ймовірно, онук Мамая) хотів взяти її собі за дружину. Красуня княжна погодилася, але вночі, поки жених на радощах пирував, втекла. Мамай розгнівався і зруйнував місто.
Так це чи ні, але у п’ятнадцятому столітті володаркою міста на річці Білозерка була княжна з родини Борозок. Її звали Біка (Юра припускає, що ім’я походить від Ребекка). Родина Борозок – черкеси грецької віри, до володінь яких входили Тамань (Матреги), Західний Кавказ і Крим. Вісімнадцятирічною Біка вийшла заміж за генуезця Вінченцо де Гизольфі. Рід Гизольфі з радхонитів – об’єднання жидівських купців південної Європи. Були католиками, італійцями, інакше б вони не увійшли до кола засновників банка Святого Георгія у Генуї. До речі, перший банк у світі, заснований у 1407 році, був розташований у Палаццо Сан-Джорджо,припинив своє існування у 1805 році після італійської кампанії Наполеона.
Один з п’яти засновників банку – Симеон де Гизольфі (інші: Гримальді, Дорія, Сфорца, де Спінола). Давній пращур Гизольфі –Бускарелло де Гизольфі у 1290 році був у Лондоні послом іранської імперії Хулагідов (нащадків одного із синів Чингисхана). Після переговорів з королем Едуардом Першим він супроводжував до Золотої Орди першого резидента Англії Джефрі Ленглі (за його імені названа розвідка ЦРУ).
У 1304-16 роках за сприяння сім’ї Гизольфі від імперії Хулагідов була отримана гарантія на постачання ста тисячі коней для хрестоносців, але за умови, що вони висадяться в Святій Землі і не стануть знову грабувати Константинополь.
Засновники банку Святого Георгія у Генуї поділили між собою чотири основних торговельних шляхи. Симеону де Гизольфі дістався Великий Шовковий шлях.
Син Симеона – Вінченцо одружився на Бікі. Її стали називати Бікатоне (скорочене від Бікі-Катоне).
Бікатоне де Гизольфі на правах дружини Вінченцо отримала у володіння торговельні емпірії Приазов’я та Нижнього Придніпров’я, навіть мала письмовий дозвіл від республіки Генуї.
Бікатоне мешкала у Придніпров’ї з найманцями співвітчизниками черкесами, тому паралельно з європейським ім’ям її називали Біке-ханум, тобто володарка Біка. Опікувалася містами-митницями Дашев (Очаків), Коцюбеєв (Одеса), Тягинь, Протолче (на острові Хортиця) – на кордоні з Великим Княжеством Литовським.
В основному Бікатоне від імені сім’ї Гизольфі орудувала работоргівлею. Перш за все відправляла невільників до Єгипту. Зокрема, у 1420 році дві тисячі рабів відправила до Каїру. Здебільшого торгувала половцями. Египетські султани саме з рабів-половців створили військо – мамолюків (малік – підлеглі царя). До речі, згодом мамолюки захопили Єгипет і панували сотні років, аж поки не були переможені Наполеоном. У свою чергу, але трохи пізніше Османська імперія рабів перетворювала на яничар (нове військо), де теж було чимало половців.
Бікі – сьогодні б сказали, бізнес-леді. Засуджувати її за работоргівлю немає сенсу. Це був ходовий товар. І не треба забувати, що работоргівлею займалися й київські князі… той же Святослав Хоробрий та інші. Бо половецькі землі на той час ще не були, як каже Юра, «нашими». Слов’ян масово стали відправляти у рабство пізніше, коли турки захопили генуезькі землі у Причорномор’ї.

Наголошую, це записано зі слів Юрія Вілінова. Треба буде екскурсія, будь ласка, звертайтеся, організуємо – Юра не заперечує, і не тільки по Хортиці, можна й по Білозерці, до скіфських курганів (ті, що чудом вціліли, або там, де вони були).

Коментарі