Анти

IV – VII століття, понад триста років проіснувала держава антів, кордони якої розкинулися від Полісся до Чорного моря, від Карпат до Дону (фактично майже вся нинішня територія сучасної України). Греки її називали демократичною країною: «Анти, найхоробріші між ними, живуть над луком Чорного моря, від Дністра аж до Дніпра» (історик Йордан). Ті, що «над луком Чорного моря» звалися антами, а на заході – слов’янами (венетами). «Слов’янами і антами не править один муж, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно» (історик Прокопій). Наразі нічого не відомо, звідки походить назва антів, де розташовувався їхній центр (столиця) тощо. Можливо, народ назвали за іменем князя Анта чи Антія…

На той час уже був Київ, була Олешя (неподалік Херсона), Білобережжя на низу Дніпра і Лукомор’я… Країна хліборобів і воїнів, як їхні пращури скіфи. Візантія відряджала до антів своїх послів. Анти виступали союзниками ромеїв і разом з візантійським полками йшли проти турецької орди – болгарів і аварів. У 380-х роках князь Бож з дружиною боронив антські землі від острогонів. У першому бою він переміг загарбників, але потрапив у полон разом з синами і 70 старшинами, де загинув. У 550-х роках визволяв від аварів свій краї князь Мезамир, за зрадою був захоплений загарбниками, також загинув…
Азіатські орди безперестанно грабували землі антів. Гуни, авари, болгари, мадяри, печеніги – «…нарід безмилосердний понад усяку жорстокість. Кого війною не поконали, тому жахливим лицем своїм наганяли страху і примушували втікати, бо лице їхнє було страшне – чорне, безформна якась галушка, а не лице, з якимись крапками замість очей… хоч на людей подобають, але живуть у звірячій жорстокості».
Анти змушені були покинути південні, степові краї і переселитися в лісові, більш безпечні – на Поділля, Київщину, Чернігівщину і далі, на північ і захід. Проте, не всі. Чимало антів перебралися в балки та яри (броди) – недоступні для кочівників. Такими були і плавні за порогами, на південній частині Хортиці і нижче на Низу (Великому Лузі). Тут, у Протолче мешкали бродники – християни. (Поряд, на Лисій горі свого часу жив апостол Андрій, там й донині збереглася викопана ним криниця, а також залишки християнської церкви в плавнях Хортиці, збудованої задовго до хрещення Руси, все інше затоплено штучним морем – Каховським водосховищем.)
Протолче обслуговувало подорожуючих. Тут діяли і готелі, і кузні, і багато чого іншого – фактично ціле місто. Мандрівників, певно, за плату бродники супроводжували по степу, охороняючи від кочівників. Бродники «були занадто слабі, щоб вести успішну боротьбу з ордами, але вони утримували зв’язок у безлюдній країні і служили за авангард, на який могли спертися нові хвилі колонізації» (І.П.Крип’якевич, «Історія України»).

Коментарі